02.04.2024
Як працювати з дітьми з інтелектуальними порушеннями. Методи та поради
Які ознаки різних ступенів порушення інтелекту? Як побудувати співпрацю з батьками дітей з ООП? Які цілі найважливіші для індивідуальної програми розвитку дитини? Які можливості комунікації з дітьми з ООП?
Про це під час трансляції на сторінці “Нової української школи” розповіла кандидатка педагогічних наук, спеціальна педагогиня, керівниця інклюзивних проєктів ГО “Бачити серцем” Наталя Гладких.
Публікуємо конспект трансляції.
ЩО ТАКЕ ПОРУШЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Порушення інтелектуального розвитку – це стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи. Переважно йдеться про ураження головного мозку.
- Легкий ступінь – F70 (IQ 50–69);
- Помірний ступінь – F71 (IQ 35–49);
- Тяжкий ступінь – F72 (IQ 20–34);
- Глибокий ступінь – F73 (IQ нижче 20).
F – це шифр, який надають у висновках від інклюзивно-ресурсні центри. Ступені залежить від IQ. Наприклад, IQ нормотипової людини – приблизно 100–120.
Факти про порушення інтелектуального розвитку (ПІР):
- Раніше інтелектуальні порушення називали “розумовою відсталістю”. Цей термін запозичили з медицини, але термінологія еволюціонує. Нині ми говоримо, що людина – на першому місці, а вже потім – порушення або особливості розвитку. Тому не можна використовувати термін “розумово відсталі”;
- Порушення інтелектуального розвитку має найбільше образливих слів, які з ним асоціюються. Наприклад, “імбіцил”, “ідіот”. Це – терміни, які раніше використовувалися в медицині і стосувалися різних ступенів інтелектуального порушення. Нині ці формулювання – також образливі;
- Порушення інтелекту не лікується. Воно залишається з людиною на все життя. ПІР – це первинне порушення, але від нього виникають наслідки та особливості. Вторинні відхилення вчителі можуть коригувати;
- ПІР – не хвороба й не заразний стан. Ви можете прочитати про це в Міжнародній класифікації хвороб 10-го видання;
- Інтелектуальне порушення спричиняють понад 250 чинники під час народження або в ранньому дитинстві;
- Діти з ПІР розвиваються повільніше та інакше, ніж нормотипові діти. Їхній розвиток інколи нагадує схему “2 кроки вперед, 1 крок назад”;
- Діти з ПІР можуть не опанувати певні знання та навички. У школі, де я працюю, є діти з комплексними порушеннями розвитку. Наприклад, підлітки, які не вміють читати – і ніколи не навчаться. Бо це – особливість їхнього мозку. Але вони можуть опанувати інші знання та навички.
ЯКІ ОЗНАКИ СТУПЕНІВ ПІР
Легкий ступінь:
- Має труднощі в концентрації уваги. Дитина часто відволікається, довго розглядає картинки.
- Переважає фразове мовлення.
- Дитина самостійна, необхідний частковий супровід дорослого.
- Потребує додаткового часу, індивідуальних інструкцій, вказівок або нагадувань. Наприклад, “Зараз урок математики, тобі треба подивитися на дошку й послухати вчителя”.
- Пасивний словник переважає над активним. Тобто дитина запам’ятовує багато слів, але здебільшого не може відтворити.
- Уповільнений розвиток відчуттів.
- Низька мотивація через те, що знижена пізнавальна діяльність.
- Мислення конкретне та обмежене досвідом, низька здатність узагальнювати та абстрагувати. Тому абстрактні слова дитина не розуміє, дратується;
- У підлітковому віці ці діти розуміють свою несхожість, тому часто мають депресивні та тривожні стани.
Помірний ступінь:
- Має достатній рівень комунікації на елементарному рівні;
- Потребує супроводу та додаткових опор: картинки або предмети, які візуалізують сказане. Дитина не може довго слухати пояснення вчителя;
- Важко даються соціальні сигнали від інших;
- Опановує більшість навичок самообслуговування;
- Потребує розширених інструкцій. Наприклад, має бути прописаний алгоритм, аби допомогти дитині не розгубитися;
- Робота із соціально-емоційною сферою. Часто не зчитує емоції, тому про них треба говорити;
- Фрагментовані думки, фразове мовлення. Вчителю треба просити таку дитину: “Скажи, будь ласка, повним реченням” або починати речення замість дитини.
Тяжкий ступінь:
- Мовлення та комунікація – на мінімальному рівні, використовує короткі слова або невербальні форми комунікації (картки, жести);
- Труднощі з моторними навичками, дитина фізично слабка. Наприклад, треба багато спроб і вправ, аби дитина тримала ручку;
- Потребує щоденної регулярної допомоги, супроводу та самообслуговування;
- Важливо наглядати за безпекою дитини. Часто не розуміє, що безпечно, а що – ні;
- Відволікається, має розсіяну увагу;
- Після тривалих та систематичних занять може сформувати елементарні соціально-побутові навички.
Глибокий ступінь:
- Мовлення не розвинене, видає звуки або крики;
- Уникає контакту з іншими;
- Потребує постійного розвитку та реабілітації;
- Немає пізнавальної діяльності;
- Малорухлива, має значні моторні порушення;
- Має порушення смаку та нюху, тому часто їсть усе, що трапляється під руку.
- Джерело: https://nus.org.ua/articles/yak-pratsyuvaty-z-ditmy-z-intelektualnymy-porushennya-metody-ta-porady-2/
05.03.2024
Спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі
Пам’ятка для батьків
10.Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках варто розпочинати роботу з корекції ставлення до себе, дитячої самооцінки.
05.01.2024
Психологічний супровід дітей з оп
Важливим напрямом діяльності освітніх закладів є психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами. Кількість таких дітей в світі щорічно збільшується. Тож, їхня соціальна інтеграція, сприянню якої слугує психолого-педагогічний супровід, є актуальною проблемою.
Супровід здійснюється мультидисциплінарною командою фахівців. Відповідно до індивідуальних особливостей для кожного учня з ООП групою фахівців за участі батьків дитини складається індивідуальна програма розвитку (ІПР), яка затверджується керівником закладу та переглядається двічі на рік (за потреби – частіше) з метою її коригування.
В ІПР зазначається кількість годин та напрями проведення корекційно-розвивальних занять, визначені фахівцями ІРЦ з урахуванням особливостей психофізичного розвитку учня та типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів
В центрі уваги учасників супроводу є:
- пізнавальна сфера;
- рівень розвитку мислення;
- сформованість навчальних навичок;
- розвиток мовлення;
- працездатність;
- взаємодія з однолітками;
- взаємодія з педагогами;
- поведінкова саморегуляція;
- наявність і характер навчальної мотивації;
- емоційний стан;
- особливості індивідуальної Я- концепції;
- комунікативна готовність дитини, тощо.
В процесі супроводу мультидисциплінарні команди працюють з дитиною, її батьками, педагогічним колективом закладу дошкільної освіти.
Ефективність психолого-педагогічного супроводу забезпечується відповідними засобами діагностики та визначення індивідуальних потреб дитини, застосуванням розвиткових та психокорекційних методик. На рівні держави ефективність супроводу забезпечується відповідною освітньою та соціальною політикою та реалізацією державних програм соціальної допомоги.
30.10.2023
Ресурси для здійснення комунікацій в рамках інформаційної кампанії
"Україна без бар'єрів"
· «Довідник безбар’єрності», який знаходиться за посиланням - https://bf.in.ua/ ;
· айдентику створену в рамках ініціативи першої леді України Олени Зеленської «Без бар’єрів» та додавати згадування відповідної ініціативи першої леді у дописах на тему безбар’єрності. Айдентика знаходиться за посиланням - https://barrierfree.crevv.com ;
· наративи та ключові повідомлення викладені у Комунікаційній стратегії з реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/366-2021-%D1%80#n10.
05.10.2022
Батьки дітей з особливими освітніми потребами ніні не відчуваються стресовими вдвічі, адже їм і до того було непросто соціалізувати їх і навчати. А тепер їхні можливості ще зменшаться, натомість дітей потребує не меншої (а в травматичних ситуаціях і більшої) уваги, тоді як ресурс батьків катастрофічно падає.
Про те, як батькам давати раду дітям з ООП під час війни та підтримувати їхній психологічний стан і навчальні досягнення, вийшло під час онлайн-семінару «Як працювати з дітьми з ООП під час війни» від сайту «Нова українська школа», ГО «Смарт». освіта” за підтримки Фонду “Відродження”.
Ольга Малікова , магістр корекційної педагогіки, поведінкова аналіткиня, вчителька-логопединя школи №58 м. Київ, виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків розповіла:
- про те, чи говорити з дітьми з ООП про війну;
- як рутинні справи можуть стати основою для підтримки та навчання дитини;
- як визначити, над якими вміннями потрібно попрацювати;
- як навчати дитину через ігри та побутові справи.
Матеріал розрахований насамперед на батьків та близьких дітей з особливими освітніми потребами. Проте його також можуть використовувати фахівці.
ЧИ ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ З ООП ПРО ВІЙНУ?
Обов’язково потрібно. Незалежно від того, які особливості має дитина та якого віку, вона вже бачила війну чи певні її ознаки (блок-пости, зруйновані будівлі, бомбосховища тощо). До того ж чимало дітей з ООП користуються інтернетом, де стикаються з відповідною інформацією, грають в ігри, спілкуються в чатах, соцмережах.
Якщо не говорити з ними про війну, є високий ризик, що вони отримають викривлену чи неправдиву інформацію. А, отже, невизначеність та неінформованість (чи неадекватна інформованість) породить додаткову тривожність, страхи та викривлене сприйняття подій. У гіршому випадку це може спричинити небезпечну ситуацію.
Але глибина, зміст та способи інформування про війну залежать від віку дитини, індивідуальних можливостей розуміння та сприйняття мовлення.
У будь-якому випадку можна (і треба!) супроводжувати пояснення візуалізацією інформації. Наприклад, узяти зображення чи відео з інтернету (профільтрувавши травматичні), а також використовувати те, що оточує дитину – протитанкові укріплення, військову форму, блок-пости, техніку тощо. Якщо ви переїжджаєте, то це можуть бути великі скупчення людей на вокзалах, черги на автобуси – усе, що дитина може ідентифікувати, треба їй пояснити, розказати, чому відбувається саме так і тепер.
Знання дитини про війну допоможе й у випадку, коли родина змушена переїжджати в безпечніше місце. Адже якщо ви візьмете відповідальність за переїзд виключно на себе (тому що я так вирішив), супротив та агресія дитини будуть спрямована на вас. Та коли вона знатиме, що є об’єктивні обставити, їй буде легше це пережити, тому що в такому випадку батьки лишаться острівцем безпеки, що важливо для стабілізації дитини.
ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДИТИНУ Й ЧОМУ ВАЖЛИВІ РУТИНИ?
Зміна обставин та укладу життя дає нам змогу поглянути на ситуацію з іншого боку та побачити нові можливості й віднайти нові орієнтири.
Ми вже потрапляли в схожу ситуацію, коли під час ковіду освітню систему перевели в онлайн, і тоді найбільше “постраждали” якраз діти з ООП. Адже організувати дистанційне навчання для них виявилося надзвичайно складно.
Тепер, коли самі педагоги змушені розвʼязувати, окрім освітніх питань, ще й завдання власної безпеки та психоемоційного стану, можливостей для навчання дітей з ООП стало ще менше. І брак системного навчання та доступу до корекційних занять, зв’язку зі звичними педагогами спричиняє додаткове напруження в батьків.
Проте часто ми не помічаємо, що корекційна складова окремих занять із дітьми з ООП переоцінена. За спостереженнями фахівців, вона не дає такого значного ефекту, як чимало звичних рутинних справ, які можуть стати навчальними для дитини:
- побутові навички та самостійність;
- соціальний розвиток;
- ігри, уподобання, хобі.
Для всього цього не потрібні окремі педагоги, достатньо залученості батьків. Натомість результат від перенесення акценту з академічних досягнень на побутові є платформою для розвитку навичок для життєвої адаптації.
Тож підтримка дитини з ООП базується на щоденній рутині та буденності. Тому важливо створити для неї усталений розклад дня, причому бажано його візуалізувати у формі картинок та тексту.
Розклад обов’язково має містити звичні гігієнічні процедури, прогулянки, ігри, фізичну активність, побутові справи на кшталт походів до крамниці, прибирання, готування їжі, догляду за домашніми тваринами – усе те, до чого дитина звикла вдома. Це доволі легко дотримувати, і такі прості речі можуть стабілізувати дитину з ООП, для якої звичні справи є основою безпеки та впевненості.
За можливості (коли родина в безпеці та в ресурсі) варто організувати спілкування з однолітками, навчання в будь-якому форматі, який використовувався раніше, – з батьками, дистанційне в школі (якщо воно вже почалося), заняття з корекційними спеціалістами, різноманітні розвивальні заходи онлайн тощо.
Спланований розклад не лише створює стан передбачуваності для дитини, допомагає зняти її тривожність, але й дає підтримку психологічній рівновазі дорослого. Адже коли ти обіцяєш залежному від тебе (дитині) щось робити в певному порядку та дотримуєшся цієї обіцянки, це позитивно впливає й на стабілізацію самого дорослого – він також має план дій як опору.
Але важливо пам’ятати, що варто давати й самій дитині право обирати деякі різновиди діяльності та їхню послідовність у межах розкладу. Тоді вона відчуватиме, що може впливати на ситуацію і її думка важлива.
ЯК ВИЗНАЧИТИ, НАД ЧИМ ВАРТО ПОПРАЦЮВАТИ?
Є два варіанти. Перший – батьки можуть скористатися чек-листами, опитувальниками, анкетуванням чи тестуванням (матеріалів в інтернеті щодо цього є чимало, або можна запитати педагогів, якщо є можливість). Можна орієнтуватися й на рекомендації фахівців щодо того, які навички мають бути вже сформованими в дитини відповідного до віку.
Другий варіант – дати відповідь самому собі (батьківська рефлексія) на такі запитання:
- Що вам спричиняє найбільший дискомфорт у догляді за дитиною?
- Які побутові завдання вона може виконувати самостійно або з найменшим втручанням дорослого?
- Які побутові навички потрібні вашій дитині не лише вдома, але й (з урахуванням нинішніх обставин) в іншому місці перебування?
- У яких побутових завданнях дитина відчуває найменший дискомфорт чи навіть отримує задоволення?
- Які моменти потребують вашого прискіпливого контролю?
Отримавши відповіді, дорослі побачать для себе можливості для розвитку дитини з ООП, отримання нею навичок, які будуть не менш важливими (або навіть більше), ніж заняття з логопедом чи психологом. Побутова самостійність, окрім навичок дитині, надає й батькам певну історію успіху (а успіх обов’язково буде, бо тепер у вас є достатньо часу для практики), якою можна пишатися.
ІГРИ
Ігрова діяльність відповідно до віку – це важлива платформа для розвитку та підтримки соціальних, комунікативних і навіть когнітивних навичок. Навіть у випадку, коли дитина невербальна, її навички комунікації та спілкування можна поглиблювати саме завдяки іграм.
Активні та рухливі ігри дають можливість зняти напруження, посилити здатність контролювати тіло. Дитина вчиться запам’ятовувати правила та дотримуватися їх: наприклад, дотримуватися черги, чекати, стежити за тим, що роблять інші тощо.
Сенсорні ігри (переливати воду, додавати пісок, олію, фарби, торкатися, гладити, нюхати тощо) знімають сенсорне перевантаження, забезпечують дитині відпочинок, наприклад, від спілкування з іншими людьми. А з іншого боку, ми даємо їй нові знання та навички.
Настільні (так звані дидактичні) ігри підтримують навички спілкування та соціальної взаємодії. Вони також сприяють закріпленню навчальних досягнень та корекційної роботи (наприклад, ігрові завдання із запам’ятовування, концентрації уваги, розвитку мислення тощо).
До того ж, коли ви граєте в ігри з дитиною, ви й самі можете переключитися з того, що відбувається навколо, отримати радість та задоволення хоча б на кілька хвилин. Це дає змогу й дітям побачити, що в будь-яких обставинах є час на розслаблення та радощі, на відчуття самого життя. Тоді й діти припиняють відчувати тривогу.
ПІДТРИМКА НАВИЧОК
Чи не найбільше батьків жахає, що діти можуть втратити навички, які вони здобули раніше. Цей страх, проте, не є специфічним для періоду війни, він супроводжує батьків дітей з ООП постійно.
Але фахівці стверджують, що це практично неможливо: здобуті навички втрачаються лише за наявності медико-фізіологічних підстав, тобто коли стан здоров’я дитини раптово та суттєво погіршується. Це можуть бути психологічні травми, але в такому разі, найвірогідніше, у мозку дитини відбудуться компенсаторні процеси. І тоді пізніше йтиметься про відновлення цих навичок, а не здобуття їх наново, тому процес буде швидшим і простішим.
А от якщо дитина почала гірше читати чи забула арифметичні дії, літери, написання слів, звуки тощо, то це означає, що ця навичка не була опанована в достатньому обсязі. Також її втрата може відбутися, якщо дитина нею не користується нею в повсякденному житті (тобто з погляду дитини ця навичка непотрібна). Власне, це також може бути орієнтиром для батьків: що з цих навичок можна перетворити на постійний функціонал для дитини.
Батькам варто включити заняття в щоденний розклад, про який ідеться вище. Причому набагато краще, аби такі заняття були коротшими, але кілька разів на день. Зосереджуватися варто не на тих цілях, які раніше були перед дитиною та її педагогами (ІПР), а відштовхуватися від того, що вона вже опанувала, чи на тому, де вона зупинилася на момент переривання звичних занять.
А далі – подумати над тим, як закріпити ці навички в буденних ситуаціях. Сплануйте ваші заняття. Наприклад, якщо ви хочете займатися з дитиною математикою, ви можете:
- порахувати, скільки продуктів потрібно, аби приготувати страву на ту кількість людей, які проживають із вами (це закріплює навички рахування, додавання, множення, вираховування пропорцій тощо);
- виміряти площу та периметр приміщення, кімнати, майданчика, встановивши для цього, наприклад, спеціальну програму на смартфон;
- пошукати навколо себе предмети заданої геометричної форми або намалювати маршрут прогулянки;
- розрахувати суму покупок у магазині чи час, який потрібен кожному члену родини на виконання якихось дій.
А приготування їжі, наприклад, дає надшироке поле для різноманітних занять: тієї ж математики, сенсорних вправ (які продукти на доторк), розвитку дрібної моторики (різати, терти), розрахунку ваги. А якщо дитина може допомогти приготувати щось для всієї родини, це підвищуватиме її самооцінку та даватиме відчуття важливості для соціуму.
Щодо навичок письма, читання, усного мовлення, то є навіть метод так званого навчання в природних умовах. Ви можете:
- надавати дітям письмові побутові інструкції – що, як і в якому порядку робити;
- складати список покупок та читати назви продуктів у магазині;
- писати повідомлення в месенджерах (додатково це тренує й навичку спілкування) – це й техніка письма, і граматика, і пунктуація, і розуміння прочитаного й багато інших нюансів.
- граючи в настільні ігри, ви можете давати завдання прочитувати, що написано на ігровій картці, чи ставити уточнювальні запитання, стимулюючи до розмови;
- обговорювати чи переказувати мультфільми, кіно, відео в соцмережах.
СПІЛКУВАННЯ З РОВЕСНИКАМИ
Якщо для дітей дошкільного віку батьки є цілим всесвітом, і вони можуть замінити партнерів у іграх і однолітків, то з 8–9 років живе спілкування з такими ж дітьми стає надважливим. Тому варто спробувати організуватися з іншими батьками у вашій місцевості, які мають дітей такого ж віку, для спільної діяльності – прогулянок, ігор, творчої та побутової діяльності (наприклад, спільного чаювання).
У цьому випадку головне завдання для батьків дитини з ООП – не акцентувати увагу на корекційній роботі, а дати дитині змогу вільно спілкуватися. І коли такі зустрічі увійдуть у щоденне життя, тоді можна починати думати про пошук фахівця, який би міг займатися з дітьми.
Війна торкнулася кожного, педагогів у тому числі. І якщо ви сидітимете й чекатимете, що знайдеться фахівець, котрий вам усе організую, ви будете сильно розчаровані. А от якщо ви почнете щось робити самостійно, буде суттєво легше знайти людину, яка долучиться до процесу й допоможе.
ДОПОМОГА СПЕЦІАЛІСТІВ
Якщо ви маєте змогу продовжувати корекційні заняття – це ідеальний варіант. Але якщо такої змоги немає, то можна організувати заняття з дитиною самостійно, наодинці або в групі. Так ви на власні очі побачите, чого саме потребує ваша дитина, та конкретизуєте запит щодо її розвитку та занять.
Можна спробувати зв’язатися з фахівцями, які надавали підтримку вашій дитині до війни. Можливо, вони на зв’язку та зможуть проводити заняття онлайн чи переспрямувати вас до своїх колег.
Батьки також можуть звернутися до корекційних центрів, ІРЦ чи приватних фахівців у тому місці, де вони перебувають. Якщо вони працюють, то, можливо, зголосяться проводити заняття з вашою дитиною чи долучити до відповідної групи.
Так само можна пошукати фахівців, які працюють онлайн: здебільшого вони поступово відновлюють роботу, якщо перебувають у безпеці. Причому багато хто надають консультації та допомогу безплатно, розуміючи, у якій ситуації ми всі нині перебуваємо.
Але оскільки вони не бачили вашу дитину та не працювали з нею до цього часу, вам доведеться ретельно конкретизувати свій запит. Тобто не “ситуація погіршилася”, а “потрібна допомога в організації режиму навчання” або “у модифікації програми з певного предмета для такого-то класу”, “як застосовувати математику в побуті” тощо.
Але варто також розуміти: якщо ви не готові вкладати час та сили в самостійні заняття з дитиною, онлайн-консультації навряд чи допоможуть.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos
Публікація підготовлена за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Джерело: https://nus.org.ua/articles/dopomoga-dityam-z-oop-pid-chas-vijny-porady-dlya-batkiv/
ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ
Інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.
Інклюзивне навчання часто вважають альтернативою інтернатній системі, за якою діти з особливими освітніми потребами навчаються в спеціальних закладах освіти та змушені проживати в інтернатних відділеннях при них через їх територіальну розгалуженість.
Жодна дитина не має відчувати себе іншою та виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів – це головне завдання інклюзії.
Докладніше про інклюзивну освіту
КОГО МИ ВВАЖАЄМО ОСОБАМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Особа з особливими освітніми потребами – особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.
ІНКЛЮЗИВНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб і можливостей.
ПЕРЕВАГИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ
· Інклюзивне навчання усуває бар’єри в системі освіти та системі підтримки дітей з особливими освітніми потребами.
· Вища залученість батьків до процесу навчання.
· Діти з особливими освітніми потребами отримують можливість соціалізації, розвитку своїх інтересів і талантів і подальшої інтеграції в суспільство, вступу до професійних і вищих закладів освіти.
· Діти з особливими освітніми потребами мають змогу налагодити дружні стосунки з однолітками в школі та поза її межами та моделюють належні способи взаємодії з колективом.
· В інклюзивних класах створено атмосферу спокійного прийняття відмінностей інших людей.
ОФІЦІЙНІ ЗАСАДИ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
У грудні 2009 року Україна ратифікувала основні міжнародні документи у сфері забезпечення прав дітей згідно зі світовими стандартами освіти, соціального захисту та охорони здоров’я. Передусім йдеться про статтю 24 Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, в якій визначено обов’язок держави щодо реалізації інклюзивної моделі освіти, тобто створення такого предметно-просторового спеціального середовища, яке б дало змогу всім дітям бути однаково рівними учасниками навчального процесу в єдиному освітньому просторі відповідно до їхніх особливостей, потреб і можливостей.
5 липня 2017 року Президент України підписав ухвалений 23 травня цього ж року Закон «Про внесення змін до Закону України "Про освіту" щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг».
5 вересня 2017 року було прийнято новий Закон України “Про освіту”. З того часу діти з особливими освітніми потребами мають повне право здобувати освіту в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Діти з особливими освітніми потребами мають право на:
· дистанційну та індивідуальну форми навчання;
· психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу;
· інклюзивні та спеціальні групи (класи) у загальноосвітніх навчальних закладах;
· «підлаштовані» для їхніх потреби загальноосвітні школи і класи, тобто на відповідні архітектурні перепланування;
· корекційних педагогів, тьюторів, психологів;
· адаптовані навчальні плани та програми, методи та форми навчання, ресурси спеціальної освіти, партнерство з громадою.
ПОТОЧНИЙ СТАН ІНКЛЮЗІЇ В УКРАЇНІ
Українські педагоги та міжнародні експерти зазначають, що в питанні розвитку інклюзивного навчання Україна зробила потужний крок вперед. У 2015/2016 навчальному році в інклюзивних класах навчалися 2720 дітей з особливими освітніми потребами, тобто лише 5,8% від загальної кількості дітей з ООП.
Станом на 1 січня 2020 року в інклюзивних класах навчається 19345 учнів із особливими освітніми потребами. Ця кількість у 7 разів перевищує дані п’ятирічної давнини. На початок 2020 року в Україні створено 13782 інклюзивні класи. Так, у 2019/2020 навчальному році 35% від загальної кількості закладів загальної середньої освіти організували інклюзивне навчання.
У закладах дошкільної освіти станом на 1 січня 2020 року здобувають освіту 4681 вихованців із особливими освітніми потребами. Також із 2019/2020 навчального року інклюзивне навчання запроваджено в закладах професійної, професійно-технічної та вищої освіти, де інклюзивно навчаються 1312 здобувачів освіти з особливими освітніми потребами.
ІНКЛЮЗИВНО-РЕСУРСНІ ЦЕНТРИ
Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) — це установа, яка створена з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, зокрема, у закладах професійної (професійно-технічної) освіти та інших навчальних закладах, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти.
Інклюзивно-ресурсні центри:
· проводять комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини;
· надають психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги;
· забезпечують системний та кваліфікований супровід дитини з особливими освітніми потребами.
Станом на травень 2020 року створено та працює 627 інклюзивно-ресурсних центрів. Інклюзивно-ресурсні центри є у всіх областях України, тож діти з особливими освітніми потребами та їхні батьки можуть отримати відповідні послуги за місцем проживання.
Подати заявку на відвідування інклюзивно-ресурсного центру та отримати запрошення на консультацію можна онлайн за допомогою порталу. На цьому порталі можна обрати найближчий ІРЦ, зареєструватись і прийти на прийом у призначений час без черг та очікування.
ІНКЛЮЗІЯ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ
Інклюзивна освіта – це створення в спільному просторі особливого підходу до навчання дитини з особливими освітніми потребами. Цей підхід передбачає додаткові елементи навчального процесу – індивідуальний план розвитку дитини, спеціально облаштоване місце та належні умови для неї.
У 2001-2007 рр. МОН пілотував проєкт «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Саме тоді почався дієвий пошук відповіді на питання, як інтегрувати дітей з особливими потребами до загального освітнього процесу.
Другим етапом експерименту був українсько-канадський проєкт «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», який тривав з 2008 до 2012 рр.. Задля підтримки інклюзивної освіти в Україні була створена «Мережа на підтримку інклюзії. Школа – для всіх». Мережа об’єднала громадські організації, батьківські групи, навчальні заклади та інші інституції, що зацікавлені в просуванні інклюзивної політики та інклюзивного навчання в Україні на всіх рівнях суспільства.
Важливим здобутком став «Індекс інклюзії» – добірка практичних матеріалів на допомогу в плануванні дій зі створення та розвитку в навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчального процесу. Сьогодні «Індекс інклюзії» перекладений 32 мовами та використовується в багатьох країнах світу.
РОЗРОБЛЕНО ПОРАДИ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ
Відповідно до рекомендацій МОН, з 14 березня 2022 року в тих областях нашої держави, де є можливість навчатись, відновлено освітній процес. Інститутом спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України розроблено рекомендації щодо організації навчального процесу для дітей із порушеннями зору, слуху та інтелектуального розвитку.
Під час війни діти з особливими освітніми потребами постійно перебувають у стані невизначеності. Звук повітряної тривоги та вибухів, дорога та незнайомий простір у випадку евакуації – усе це викликає страх, розгубленість і тривогу. Оскільки ці діти мають обмежені можливості швидко реагувати та обробляти інформацію з навколишнього середовища, важливо запроваджувати у навчальний процес кроки підтримки, які допоможуть мінімізувати наслідки психологічної травми.
Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України розробив відповідні поради та рекомендації:
- для дітей з порушеннями зору;
- для дітей з порушеннями слуху;
- для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку.
Нагадаємо, учителі спеціальних шкіл об’єднуються для допомоги дітям з особливими освітніми потребами та публікують розвивальні ігри та вправи для школярів.