02.10.2024

Володарі емоцій

Кожна людина здатна витримати лише певний рівень емоційної напруги. При перевищенні навантаження практично будь-який починає себе неадекватно вести, що проявляється в агресії до оточуючих і аутоагресії. А тривале перебування в емоційному напруженні призводить і до психосоматичних порушень.

Кожен хоче бути щасливим, і це штовхає його на дії, пошук способів отримувати задоволення від життя. Людина приходить до розуміння, що саме від його емоційних реакцій і вміння змінювати їх залежить його щастя. Навіть стикаючись з негативними моментами, опанувавши контролем над емоціями, кожен може перетворювати свої реакції, а як результат – і вчинки. Під час депресії особистість не може досягти бажаного, тому поліпшення особистого психоемоційного стану, підвищення енергетичного тонусу допомагають досягати успіху. Навіть якщо не виходить змінити емоції – людина може навчитися виходити з цього стану, при цьому володіючи собою.

У колективі особливо цінно розуміти емоції і почуття друзів, колег. Будь-яка група в соціумі, навіть сім’я, періодично входить в стан конфлікту, викликаного різними емоційними станами, мотивацією, протівонаправленнимі інтересами її членів. І управління емоціями в конфлікті дає шанс не тільки дозволити вибухнула суперечка, але і усунути конфлікт в самому його зародку.

Як керувати емоціями і почуттями? Емоційними реакціями добре керують ті, хто знає техніки управління емоціями, а також має високий рівень емоційного інтелекту, який сьогодні визнаний важливою складовою успіху та ефективності поряд з розумовою інтелектом. Щоб підвищити цей вид інтелекту, потрібно навчитися розуміти власні емоції, розрізняти їх, відстежувати їх сигнали в тілі, приймати їх і вміти аналізувати, як реакції впливають на поведінку, усвідомлювати стратегії поведінки і вибирати підходящу ситуацію. В контакті з людьми високий EQ проявляється в тому, що його володар може бути без страху відкритий перед ними, проявляти зговірливість і емпатію, вміє добре розрізняти почуття інших за зовнішніми проявами: рухам тіла, що обирається позам, міміці, інтонаціях. Емоційно грамотна людина задається питанням про ефективність свого впливу і своє вміння відкрито висловлювати власні емоції, постійно тренується в цих навичках.

Якщо ви побажали навчитися керувати емоціями, задалися питанням про рівень своєї емоційної грамотності – пройдіть методику на вимір емоційного інтелекту. За її результатами ви зможете оцінити над чим потрібно працювати і планувати подальший розвиток кожної зі складових емоційної грамотності: самосвідомості, самоврядування, соціального усвідомленості і управління відносинами.

Також для самої можливості керувати емоціями, спочатку потрібно знизити рівень стресу, який забирає енергію, а при тривалому впливі і виснажує нервову систему, роблячи неможливим зміни в особистості – на них не вистачає сил. Визначте джерело стресу і самостійно або за допомогою фахівця постарайтеся впоратися з ним. Простий життєвий рада ставитися до цих подій простіше допомагає зберігати оптимізм, який сприяє душевному благополуччю і розташуванню інших людей.

 Джерело: https://epsiholog.expertus.com.ua/891852

05.09.2024

Спокійний ранок, або Як зробити день дитини

в дитячому садку позитивним.

1.    Пам’ятайте про головне правило: спокійні батьки — спокійний малюк.

Він «зчитує» вашу невпевненість і ще більше засмучується. А тому намагайтеся контролювати свої емоції і демонструвати рішучість та доброзичливість.

2.    Проявляйте доброзичливу наполегливість, коли будите, вдягаєте

й роздягаєте малюка. Розмовляйте з ним не надто гучним, але упевненим тоном, озвучуйте все, що робите. Іноді допомогти малюку прокинутися й зібратися може іграшка, яку він бере із собою в дитячий садок. Якщо малюк побачить, що зайчик дуже хоче в дитячий садок, то й сам заразиться впевненістю і хорошим настроєм.

3.    Домовтеся з рідними про те, щоб у дитячий садок дитину відводив той

член сім’ї, із ким їй легше розлучатися. Вихователі давно помітили, що

з одним із батьків дитина розлучається порівняно спокійно, а другого довго не відпускає від себе й переживає після того, як він піде. Обов’язково скажіть дитині, що ви повернетесь за нею, і уточніть, коли саме — після прогулянки, після обіду чи після того, як вона поспить і поїсть. Малюку легше, коли він знає, що мама/тато прийде після якоїсь події, аніж чекати з хвилини на хвилину. Не затримуйтесь, виконуйте свої обіцянки.

4.    Придумайте ритуал прощання, наприклад, цілувати дитину в щічку,

махати рукою, казати «Бувай!». Коли попрощаєтесь, одразу ідіть: крокуйте упевнено й не обертайтесь. Що довше ви переминатиметесь з ноги на ногу, то сильніше переживатиме малюк.

https://epsiholog.expertus.com.ua/888978

01.05.2024

Поради батькам першокласника:

-         Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.

-         Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.

-         Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.

-         Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

-        Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.

-        Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.

-         Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.

-         Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

-         Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

10 речей, які повинні виконати батьки першокласника:

1. Малюк, швидше за все, буде хвилюватися і сам прокинеться вдосвіта. Прикрасьте його кімнату повітряними кульками, плакатом із веселим надписом.

2. Багато хто з батьків вважає, що подарунків цього дня робити не обов’язково. Між тим яскравий згорток поруч із подушкою трохи розвіє дитячі хвилювання і, з іншого боку, підкреслить важливість події.

3. Звичайно ж, ранець із потрібними речами ви разом з дитиною склали ще тиждень тому. Напередодні 1 вересня варто ще раз зазирнути до нього… і покласти туди якусь дрібничку: чи то кумедний ластик, чи незвичайний олівець. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку!

4. На весь сьогоднішній день забороніть собі повчати дитину, не хмуртеся, не гнівайтеся, не обурюйтеся і не підвищуйте голос!

5. Відкладіть усі справи, візьміть на роботі відгул. Коли малюк вперше переступить шкільний поріг, ви маєте бути поруч із ним.

6. Скажіть своєму першокласнику, який він має чудовий вигляд.

7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов перший день. Поцікавтеся, що вона робила і, обов’язково похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть, якщо вона вмудрилася щось загубити).

8. Увечері влаштуйте святковий чай. З такого приводу запросіть бабусь, дідусів – їм також буде приємно привітати першокласника.

9. Сподіваємося, ви не забудете сказати дитині, як сильно ви її любите.

10. Засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними, як сьогодні!

https://vorozhba.lbd-osv.gov.ua/news/15-46-02-24-08-2021/

02.01.2024

Практичні поради батькам:

« Як зняти  психологічне напруження дітей»

    1.Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьо­му діафрагми. Тепер тро­хи повільніше, видихаючи повітря до втягування жи­вота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень — здоров'я, спокій, а види­хає — повітря, непотрібне організмові, хворобливість і хвилювання.

   2. Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напружен­ня є фізичні навантаження — фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини по­ганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі спортивні ігри: фут­бол, волейбол, теніс.

   3.Домашній затишок, спілкування з чотири­ногим другом

Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, з її образами треба йти додому. До­машній затишок, добре і лагідне слово рід­них допоможуть їй.

    4.Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспо­коює дитину.

    5.Театр

Вважають, що він має магічну силу впли­ву на психіку. Якщо є така нагода, відвідай­те з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

    6.Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю. Нікулін писав: «Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя». Почитайте з дитиною ґуморески, відвідайте цирк.

    7.Музика

Людям здавна відомо про цілющі влас­тивості музики. В дитячо­му віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

     8.Спілкування з природою

 Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій — відпочиньте з нею серед природи.

     9.Гра

За допомогою гри легше розкрити ін­дивідуальні здібності й обдарування кожної дитини, створити умови для її повноцінного розвитку.

01.12.2023

«Лікуємось» мистецтвом.

Арт-терапія або «лікування мистецтвом» - досить новий, проте популярний засіб психотерапії. Особливо актуальною арт-терапія є для дітей. Мистецтво – це чудова можливість для малюка «відкритися», поділитися своїми емоціями та страхами. Адже іноді так важко висловити словами всі ті емоції, що вирують у дущі. Саме арт-терапія допоможе віднайти душевну гармонію.

 Загальні правила арт-терапії

 1. Заняття не повинно тривати довше двох годин. Початковий етап передбачає підготовку «інструментарію»: фарби, олівці, папір, тканини, бісер, музичні інструменти, книжки тощо. Запропонуйте дитині якомога більший вибір матеріалів. Нехай вона сама вирішить, чим хоче зайнятися;

 2. Основна частина – мистецтво. Пам’ятайте, що арт-терапія суттєво відрізняється від власне заняття мистецтвом, адже зорієнтована не на результат, а на процес. Тому не спішіть виправляти малюка чи робити щось за нього;

 3. Підштовхуйте дитину до обговорення. Якщо спершу доведеться запитувати в дитини, що вона намалювала чи що зіграла на музичному інструменті, то згодом малюк аналізуватиме свій твір сам. Відповідно з дій та результату терапії зробіть висновки про психологічний стан дитини.

 Ізіотерапія

Підсвідомість людини ховає її страхи, мрії та сподівання, і малювання може «проявити» приховане. Коли дитина малює, навіть неохайно і хаотично, на картинці відбивається її внутрішній стан.

 Ви можете запропонувати окрему тему для малювання, наприклад, родина. І ви зрозумієте, що турбує вашого сина чи дочку. Якщо на малюнку тато знаходиться далеко від дитини, то в реальності малюк відчуває брак уваги зі сторони батька. Коли на малюнку зображено неіснуючу домашню тварину, знайте, дитині потрібен друг. Але ще краще, коли дитина малюватиме те, що їй заманеться. Адже вона сама знає, що хоче показати батькам.

Малюкам крейда підійде більше, ніж акварельні фарби, які розтікаються. Для молодшого шкільного віку доцільніше використовувати фломастери, а ще краще - олівці, якими можна деталізувати зображення. Старші діти можуть використовувати і фарби, і олівці за бажанням.

Піскова терапія

Кілограм піску може змінити настрій дитини за лічені хвилини. Поставте малюку невеликий піднос, присипаний піском, і нехай він малює. Уже у старшому віці можна використовувати пісок і воду для створення фігур. Тут, як і в ізотерапії, дитина зобразить те, що наразі займає її думки. Батьки можуть допомогти малюку коригувати свого «героя», руйнуючи попередній і створюючи новий, більш позитивний сюжет. Пісок також розвиватиме сенсорне сприйняття дитини, моторику рук та фантазію, дасть змогу відпочити, заспокоїтись, зніме стрес після насиченого дня.

 Музична терапія

Пасивна музична терапія полягає у прослуховуванні музики. Включайте дитині спокійні мелодії. Відчуття гармонії створюють звуки природи: дощ, спів пташок, дзюрчання струмка. Не одне дослідження доводило позитивний вплив класичної музики на дітей. Давайте їм слухати ранні роботи Моцарта, Бетховена, Гріга чи твори Баха з мажорним настроєм. Це не лише допоможе дитині розслабитись, але й розвиватиме звукове сприйняття та музичний слух.

Активна терапія передбачає музичну діяльність дитини. Це може бути, наприклад, спів. Вивчіть з малюком кілька рядків пісні та співайте разом. Навіть наспівування окремих звуків позитивно впливають на організм, наприклад «ч» покращує дихання, а «е» покращує роботу головного мозку.

Чудовим варіантом стане гра на музичних інструментах. Ідеально, якщо вдома знайдеться якийсь музичний інструмент, на якому малюк зможе пограти. Проте може згодитися навіть ложка та кілька каструль, по яких можна «побарабанити». Це допоможе дитині виплеснути накопичені емоції.

Театр як терапія

Дитина, вивчаючи роль, розвиває пам'ять, уяву, мовленнєву складову. Малюк вчиться вправно жестикулювати та рухатися. Важливим аспектом театральної терапії є комунікація: дитина вчиться спілкуватися з оточуючими, приймає їх. На основі персонажів малюк дізнається основні суспільні моделі, життєві ситуації. І за зразком вистави згодом знаходитиме рішення аналогічних проблем у реальному житті.

Бібліотерапія

Терапія на письмі, яка підійде старшим школярам. Діти можуть за допомого поезії чи прози висловлювати свої почуття. Під час писання відбувається діалог з самим собою, що дозволяє ширше розглянути тему і знайти більше оригінальних рішень. Крім того, під час писання від руки активно залучається дрібна моторика, яка дуже важлива для розвитку мозкової діяльності в дитинстві. Писання на папері покращує концентрацію, координацію руки та ока.

Якщо ви знаєте спектр проблеми дитини, можна запропонувати їй спільні читання вголос книг, дотичних до існуючої проблеми. На основі прочитаного дитина зможе висловити своє ставлення до реального і впоратись з негараздами.

Отже, арт-терапія – це чудова можливість «викричати» свої проблеми. І якщо спершу мистецтво буде для дитини терапією, то згодом воно може перерости у захоплення.

. https://starylev.com.ua/blogs/art-terapiya-dlya-ditey

02.11.2023

ВПЛИВ СОЦІУМУ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ.

Дитина велика радість для кожного з батьків, проте з часом він стає предметом гордості або розчарування. Головним вирішальним фактором є етап становлення дитини в суспільстві, як особистості. Цей процес прийнято називати соціалізацією.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДИТИНИ І ВПЛИВАЮТЬ ФАКТОРИ

Соціалізація - це процес формування в суспільстві, як повноцінного індивідуума, здатного мислити, приймати і спростовувати чужу думку, вміння пристосовуватися до умов і норм життя.

При народженні дитина має статус, яким володіють його батьки. В процесі початковий статус змінити не можна, але його можна доповнити: наприклад, дружина, доктор наук, педагог та інше.

Уміння соціалізуватися в суспільстві в більшості визначає подальшу долю малюка: статус, успіх, багатство і майбутню сім'ю. Існує три основні чинники, що впливають на вміння швидкої адаптації до суспільства: мікрочинники, мезофактори і макрофактори.

Мікрочинники - це суспільство, в якому знаходиться дитина з самого народження: сім'я, дошкільні та освітні установи, однолітки - чим старшою стає дитина, тим більше розвивається його коло спілкування.

Мезофактори впливають, в ході якого формується і розширюється кругозір, приходить усвідомлення того, що відбувається. До таких факторів належать більш великі поняття: місце проживання, засоби масової інформації і етнічні установки.

Макрофактори розвивають більш глобальні розумові процеси. Екологія, політика, економіка, устрій світу - це мало хто з тих, що допомагають йому в цьому.

ПЕРІОДИ РОЗВИТКУ ДИТИНИ

ПЕРІОД СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ ВІД НУЛЯ ДО 6 РОКІВ

Цей період ділиться на два підперіоди: соціалізація дітей до 3-х років і соціалізація дітей дошкільного віку. І той, і інший етапи дуже важливі, тому що є фундаментом адаптації до суспільства. У ранньому дитинстві важливо закласти ті якості, які допомогли б йому в процесі становлення особистості. Головним завданням виступає закладка позитивної емоційної сфери. У дошкільному віці важливо приділити велику увагу сюжетно-рольових ігор. У віці від трьох до шести років дитина весь світ пізнає через гру.

https://jak.koshachek.com/articles/vpliv-sociumu-na-rozvitok-ditini.html

03.10.2023

Як упоратися з агресивністю дитини

Причини виникнення агресивності в дитини, а також поради батькам, як її перемогти

Батьків завжди засмучує, коли їх дитина огризається без жодної видимої причини. Спроби порозумітися лише посилюють агресивність дитини. Іноді це відбувається епізодично, але іноді затягується на деякий час, викликаючи крайнє занепокоєння не тільки в дитини, а й у батьків. Що ж провокує агресивність?

• Негативні емоції: корінням будь-якої агресивності є негативна емоція, з якою дитина не змогла впоратися самостійно. Агресивну поведінку можуть викликати почуття смутку, страху або самотності.
• Провокуючі фактори: кожна дитина переживає емоції по-своєму, і тому всі діти реагують на них по-різному. Визначте, в яких ситуаціях дитина стає агресивною, й намагайтесь їх уникати. Можливо, вона проявляє агресивність, коли її залишають гратись одну або з іншою дитиною. Можливо, їй страшно, коли мами немає поруч. Спостерігайте, аналізуйте та вживайте заходів.
• Перевантаженість емоціями: дуже часто дитина кусається та щипає тоді, коли її переповнюють емоції. У маленької дитини ще не розвинена емоційна зрілість, на даному етапі вона не здатна зрозуміти та впоратися зі своїми емоціями. Можливо, вона відчуває радість або любов, але просто не знає, як їх висловити. Тому вона кусається й таким чином дає вихід емоціям.
• Недавнє потрясіння: народження братика чи сестрички, переїзд в іншу квартиру або місто, перехід у новий дитячий садок або школу – усі ці зміни можуть вплинути на поведінку дитини.
• Поганий приклад: діти дуже спостережливі. Якщо вони бачать, що хтось у родині вирішує проблеми за допомогою агресії, швидше за все, вони переймуть таку поведінку. Намагайтеся справлятися зі стресом спокійно, і дитина братиме з вас приклад.

• Як упоратися з агресивністю дитини

  • Приділяйте дитині особливий час: якщо дитина пережила якесь потрясіння, дайте їй час звикнути до нової обстановки. Тоді вона буде відчувати теплоту й безпеку, їй буде легше впоратися зі змінами.
  • Зробіть так, щоб дитина довіряла вам свої тривоги: ви повинні бути емоційно й фізично доступними, щоб дитина могла звернутись до вас з проблемами, які спровокували її агресивність. Якщо дитина буде вважати, що ви хвилюватиметеся, вона буде замовчувати проблему, і вона залишиться невирішеною.
  • Не загострюйте причинно-наслідковий зв'язок: заохочення, осуд, покарання – усе це не допомагає. Причинно-наслідковий зв'язок не діє на дитину в даному випадку. Цим ви можете тільки ускладнити ситуацію.
  • Установіть позитивний зв'язок з дитиною: щира розмова може надати відчутну допомогу. Якщо у вашої дитини напад гніву чи агресивності, м’яко подивіться їй в очі, доторкніться до неї. Обійміть її, нехай вона відчує вашу любов. Скажіть, що ви розумієте її почуття, що все добре й ніхто на неї не сердиться. Попросіть дитину розповісти про емоції, які вона зараз переживає.
  • Поповнюйте словниковий запас дитини: батьки можуть підказати дитині те слово, яке позначає її емоційний стан. Причиною гніву може бути ситуація, в якій дитину відкинули однолітки, або ситуація, яка викликала збентеження. Дуже важливо дати зрозуміти дитині, що це нормально – відчувати емоції, але не можна давати волю своєму гніву й накидатися на людей чи словесно, чи фізично.
  • Слухайте дитину: коли дитина заспокоїться, вислухайте її. Якщо ви уважно вислухаєте дитину, вона відчує захищеність і тісний зв'язок з вами. Це також допоможе батькам краще зрозуміти емоційний стан дитини та фактори, які провокують прояви гніву.
  • Допоможіть дитині виплеснути емоції: спочатку діти вихлюпують свої емоції через плач та істерику. Якщо їм перешкоджати, вони перейдуть до фізичної агресивності. Допоможіть дитині знайти спосіб виплеснути свою агресивну енергію. Нехай вона поплаче або покричить. Спорт чи перебування на природі також можуть бути хорошим засобом позбутися гніву й заспокоїтись. Якщо дитина вчасно не виплескує свої емоції, вона перетворюється на вулкан, який може почати виверження в будь-який момент.
  • Поділіться вашим сумом з близькими: батьків агресивних дітей часом також охоплюють злість, страх і почуття провини, і тоді їхнє ставлення до дитини стає холодним і байдужим. Усе це впливає на дитину, вона відчуває, як змінилось до неї ставлення та стає ще більш агресивною. Поділіться своїми переживаннями із друзями та близькими. Забудьте про накопичений негатив для того, щоби стати спокійними й готовими до спілкування з розлюченою дитиною.
  • Зверніться по професійну допомогу: іноді гнів може бути викликаний чимось більшим, ніж перераховані причини. Якщо всупереч усім вашим старанням ваша дитина продовжує поводитись агресивно, зверніться по допомогу до психолога. Можливо, вона страждає на синдром дефіциту уваги й гіперактивності, зухвалий опозиційний розлад або інше порушення.

  У ранньому віці виховувати дитину легше. Не поспішайте, заспокойтесь і запасіться терпінням, так ви зможете допомогти малюку навчитись виражати емоції, відчувати безпеку й умиротворення. Це і є найкращі ліки від агресивності.

• Джерело: https://childdevelop.com.ua/articles/conflict/3156/

02.08.2023

Що потрібно дитині?

Поради психолога

• Упевнені дорослі

Ви весь час питаєте дитину, де він хоче спати, що хоче їсти або самі намагаєтеся здогадатися, що йому краще. Виходить, що дорослі йдуть за дитиною, а не навпаки. Часто буває, що дитина «веде» за собою відразу чотирьох дорослих – маму, тата, бабусю та дідуся. Дитині це нестерпно важко. Це стовідсоткова гарантія неврозів. Його ресурси швидко виснажуються, він починає вередувати на рівному місці, стає агресивним, погано спить, погано їсть.

• Щасливі батькиЄдине, що потрібно дитині, щоб він виріс в гармонії, – це щоб в полі його зору була хоча б одна людина «на своєму місці». Така людина знайшла себе і вважає, що світ в цілому прекрасний. Дитина бачить це і росте спокійною. Якщо найголовніші люди в його житті перебувають у світі на своєму місці – значить і він знайде собі місце, коли виросте!

• Розумні заборони

Часто можна почути від батьків: «Ну ось, я тримався, тримався, він годину кричав, дві, і я не витримав і дав те, що хоче». Якщо в кінці кінців ця річ виявилася у дитини, значить вона не була небезпечною для життя? Значить її взагалі-то можна було дати? Тоді навіщо були ці істерики? Чому було не дати відразу? Тобто правило таке – якщо хоч трішки можна – дайте. Якщо ви в собі не впевнені – не треба забороняти. Ну вже якщо ви сказали «НІ», то це повинно бути «НІ».

• Здорові емоції оточуючих

Роздратування – це нормально. Негативні емоції – це так само природньо, як і позитивні. Ми показуємо дитині весь світ, а не тільки його частину. Дитині не потрібна вічно усміхнені батьки. Якщо ви прийшли з роботи емоційною, скажіть дитині: «Я зараз зла, до мене краще не підходити. Почекай, я зараз піду в ванну, вип’ю кави і буде краще ». І дитина отримує один з найважливіших уроків – вміння розрізняти, в якому люди стані. А коли все ЗАНАДТО толерантно та коректно, дитина не розуміє, яку реакцію насправді викликають у оточуючих його слова та вчинки. Ми не вчимо цьому дітей, а це не менш важливо, ніж англійська та великий теніс.

• Уміння батьків аналізувати відносини

Знаєте, якщо дитина почала «пісятися» в ліжко (якщо тільки він не застудився) – швидше за все, це не мама з татом сваряться. Швидше за все, це до нього пред’являють якісь вимоги, яким він не може відповідати. Якщо у дитини почалися якісь неврологічні прояви, то в першу чергу я б стала аналізувати відносини батьків з дитиною, а не між собою. А вже потім, якщо тут нічого немає, можна дивитися, чи не є дитина носієм симптому сімейної дисгармонії.

• Здорові кордони

Якщо підліткові не позначити рамки, в яких він повинен з вами спілкуватися, він буде тестувати кордони – «куди можу тебе продавити». Поки підліток живе з батьками, батьки залишають за собою право оголошення правил. Наприклад: «У нашому будинку не лаються матом». Хамство терпіти не можна. Батьки повинні повідомити підлітку, на яких умовах відбудеться комунікація. «Коли будеш готовий до спілкування на моїх умовах – приходь».

• Світ в сім’ї

Ми не можемо змінити іншого, але кожен з нас може змінити себе, і тоді поведінка людей навколо нас теж зміниться. І якщо ви вважаєте, що поведінка другої половини якось впливає на поведінку ваших дітей, так вам і самому це не подобається – то єдине, що ви можете, це почати змінювати свою поведінку. Оскільки сім’я – це система, то щось почне змінюватися.

Джерело: https://zmdl5.zp.ua/shho-potribno-dytyni-porady-psyhologa/

03.07.2023

Консультація практичного психолога

Сучасна дитини. Яка вона?

Перше питання, яке ставила дитина, що жила в минулому столітті було «чому?», сучасна дитина замінила на питання «навіщо?». У сучасних дітей система відносин домінує над  системою знань. У зв'язку з підвищеною збудливістю і гіперактивність тіло сучасної дитини дуже вразливе до зовнішніх подразників. Це може бути підвищена чутливість до температури повітря, до запахів, до звуків, до кольорів. Тому завдання виховання сучасних дітей полягає у створенні умов для зниження гіперактивності, розвитку зосередженості і концентрації уваги, рухової активності і фізичного здоров'я. Якщо дитина не отримує необхідної порції інформації, то починає проявляти невдоволення і агресію. Найпростіший приклад потреби дитини до сприйняття інформації - діти з народження полюбляють дивитися телевізор, особливо рекламу, яка відрізняється динамізмом і стислістю інформації. Сучасні діти сприймають світ цілісно, інтуїтивно вибудовуючи відносини між об'єктами і явищами. Дитина відчуває емоційний стан інакше, ніж дорослі, вона ніби бачить колірну гамму душі немов веселку.

Щоб зняти відчуття страху і тривоги діти люблять спати з м'якою іграшкою. Помічено, що діти проявляють агрессію при нестачі спілкування. Виховання сучасних дітей з підвищеною тривожністю повинно бути орієнтовано на перетворення дитячої агресії в творчу енергію, насичену багатим спектром почуттів і емоції, пізнавальними потребами і пізнавальним інтересом. Сучасні діти наполегливі та вимогливі, тому вже з дня народження дитини необхідно залучати до двосторонньої системи відносин - дитина рівноправний партнер по спілкуванню і спільній діяльності з іншими членами сім’ї.

Сьогодні багато пишуть і говорять про нових дітей, про їх унікальні інтелектуальні і навіть телепатичні здібності, про те, що вони "прийшли в цей світ, щоб його змінити, зробити краще і добріше". В той же час швидко збільшується число дітей з ослабленим здоров'ям, уповільненим розвитком різних відділів мозку, гіперактивних, з порушеннями емоційно-вольової сфери.

Розумні, наполегливі, вимогливі.

Проблема дослідження особливостей розвитку сучасних дітей полягає в тому, що традиційні методи і методики діагностики застаріли і не відображують "актуального рівня розвитку" дітей. Сьогодні багато завдань, які раніше успішно використовували для тестування дітей дошкільного і більш старшого віку виконують діти двох-трьох років. Дитина в два з половиною - три роки може захоплено і швидко збирати пазли з дванадцяти елементів. Змінилася свідомість дошкільнят, оскільки змінилося саме суспільство.

Підвищена чутливість і емоційність.

Досліджувати особливості сучасних дітей необхідно з різних позицій: соціально-економічних, культурно-освітніх, політичних, екологічних, інформаційно-технологічних, біогенетичних. Розглянемо особливості дітей з позиції психолінгвістики дитячого розвитку, що вивчає проблему розвитку свідомості дитини і її особи в діяльності. Розроблена модель персонального розвитку дитини, за допомогою якої можна не лише зрозуміти особливості її розвитку, але і збудувати траєкторію її просування в процесі виховання і навчання. Ця модель дозволяє визначити сфери (зони), лінії розвитку дитини. Вона дуже проста і призначена для практиків.

Рефлекс свободи.

В сучасній дитині закладена діяльна натура, але чи проявиться вона в подальшому житті - залежатиме від умов виховання і навчання.

Перше питання, що хвилює малюка: "навіщо"? - прийшло на зміну питанню "чому"? 

Шестимісячний малюк спостерігає за діями мами, яка збирає і розбирає пірамідку. Замість звичного наслідувального рефлексу у дитини домінує смислова орієнтація, і, дочекавшись моменту, коли мама збере пірамідку, малюк бере її за основу, скидає усі кільця і простягає основу пірамідки мамі. В очах питання: навіщо ти це робиш?

Якщо раніше у дитини був добре розвинений наслідувальний рефлекс і вона намагалася повторювати дії за дорослим, то у сучасних дітей переважає рефлекс свободи - вони самі вибудовують стратегію своєї поведінки. Якщо дитина розуміє і приймає сенс вчинку або дії, яку повинна вчинити, то вона його виконуватиме. Якщо ні, то відмовиться, виражаючи протест аж до агресії. У сучасних дітей система стосунків домінує над системою знань. Смислова сфера особи управляє розвитком інших чотирьох сфер: тіла (фізичний розвиток), душі (емоційний розвиток), розуму (ментальний розвиток) і духу (розвиток волі). Ці сфери особи повинні розвиватися гармонійно з моменту народження.

Сфера розуму.

У сучасних дітей підвищена потреба до сприйняття інформації.

 На відміну від дітей минулого століття у сучасних дітей з моменту народження починає функціонувати смислове сприйняття, ґрунтоване на образах, які при спілкуванні з дорослими інтуїтивно-телепатичним шляхом виникають в правій півкулі головного мозку. Підвищена потреба дитини до сприйняття інформації примушує її постійно шукати можливості її задоволення. Якщо дитина не отримує необхідної "порції" інформаційної енергії, то починає проявляти невдоволення або агресію. Іноді батьки не можуть зрозуміти: чому дитина стає вередливою або агресивною. Підвищена потреба дитини до сприйняття інформації пояснює той факт, що вже з народження діти люблять дивитися телевізор. Особливо їх притягає реклама, яка відрізняється динамізмом і стислістю інформації.

У сучасних дітей підвищена тривожність і агресія.

Сфера душі дитини - це "посудина", яка наповнюється бажаннями, почуттями і емоціями. У дитячому віці дитина криком, плачем, а потім і жестами повідомляє дорослих про свої бажання і потреби. З самого народження душа дитини наповнена страхом і тривогою перед величезним простором, що оточує її. У ранньому віці для дитини дуже важливий тактильний контакт, коли мати або батько притискають її до грудей, погладжуючи по голові і спині, передаючи своє тепло, у тому числі і душевне. Дитина відчуває емоційний стан інакше, ніж дорослі: вона як би "бачить" колірну гамму душі, немов веселку. Теплі кольори зігрівають її душу, і вона відчуває комфорт, холодні кольори викликають дискомфортний стан. Щоб зняти відчуття страху і тривоги, деякі діти люблять спати з м'якою іграшкою, міцно притискаючи її до себе.

Почуття тривоги і страху доповнюється агресією, яка проявляється у багатьох сучасних дітей. Численні спостереження за дітьми раннього віку свідчать про те, що найчастіше вони проявляють агресію при недоліку спілкування, коли недоотримують людського тепла і необхідної "порції" інформації. Маючи смислову сферу, дитина вимагає від дорослих всіляких роз'яснень, і якщо не отримує їх, агресія посилюється. Причому самі по собі пояснення дорослих (куди зараз підемо, що робитимемо і ін.) тільки частково задовольняють потреби дитини. Для зняття страху і зниження дитячої агресії дорослим необхідно організувати емоційно-особове спілкування і спільну діяльність з дитиною, що оптимізуватиме процес пізнання навколишнього світу.

Виховання сучасних дітей з підвищеною тривожністю і агресією має бути орієнтоване на створення умов для зняття тривожності і перетворення дитячої агресії - руйнівної емоції - в позитивну, тобто творчу енергію, насичену багатим спектром почуттів і емоцій, пізнавальними потребами і пізнавальним інтересом.

Сучасні діти наполегливі і вимогливі.

Сфера духу сучасної дитини наповнена природженим прагненням до самореалізації, до прояву своєї діяльної натури. Саме цим можна пояснити той факт, що дитина дуже рано починає проявляти активність, вимагає до себе підвищеної уваги, прагне скоріше пізнати навколишній світ. Сприймаючи дитину як маленьку і нерозумну істоту, деякі батьки виконують усі її примхи, побажання і вимоги, сподіваючись на те, що, коли малюк підросте, то стане іншим. Сучасні діти наполегливо вимагають від своїх батьків узяти їх на руки, але багато хто боїться, що дитина "звикне до рук". З одного боку, на руках у дорослого дитина "бачить" навколишній світ його очима і краще розуміє його. З іншої - якщо дорослі постійно беруть малюка на руки, намагаються задовольнити усі його бажання і потреби, то при щонайменшій спробі батьків змусити дитину підкорятися їх вимогам дитина почне проявляти наполегливість у формі упертості і агресії. Малюк виражає протест, оскільки не може зрозуміти, чому раптом батьки почали міняти ними ж встановлені "правила гри", а саме систему стосунків. Тому вже з дня народження дитини необхідно залучати її до двосторонньої системи стосунків.

Враховуючи той факт, що сучасні діти не терплять насильства і протестують, якщо дорослі примушують їх щось робити, розвиток сфери духу повинен протікати послідовно у рамках певної системи сімейних стосунків, коли дитина виступає не молодшою по відношенню до старших, а рівноправним партнером по спілкуванню і спільній діяльності.

За цих умов у дитини розвивається відчуття успішності і упевненість у власних силах. Завдання виховання сучасних дітей повинне полягати в створенні умов для розвитку вольових якостей дитини: цілеспрямованості, наполегливості, відповідальності і упевненості в собі.

Особливості розвитку дітей з новим типом свідомості свідчать про те, що вони відрізняються від їх однолітків минулого століття і вимагають сучасного підходу у вихованні і освіти.

https://dnz189.dnepredu.com/uk/site/suchasni-diti.html

02.06.2023

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до дитячого садка – поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5–5,5 років. У будь-якому віці – це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками).

Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов'язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи тим самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Для адаптаційного періоду характерна емоційна напруженість , занепокоєння або загальмованість. Все це результат надмірної психологічного навантаження, неадекватною віку дитини, одержуваної ним в дитячому садку або яслах .

Л.Н. Галігузова , О.О. Смірнова виділяють наступні причини стресових перевантажень:

1) тривале знаходження у великому колективі дітей , частина з яких може бути неприємна дитині;

2) суворі дисциплінарні правила , за невиконання яких слід покарання;

3) фрустрація якихось потреб дитини;

4) спілкування відразу з багатьма дорослими людьми, від яких залежить малюк, частина з яких може бути йому неприємна.

Н.Д. Ватутіна виділяє три групи дітей по - різному адаптуються до дитячого саду залежно від відмінностей у поведінці і потреби в спілкуванні. Перша група - це діти, у яких переважає потреба в спілкуванні з близькими дорослими, в очікуванні тільки від них уваги, ласки, доброти, відомостей про навколишній. Друга - це діти, у яких вже сформувалася потреба у спілкуванні не тільки з близькими, але і з іншими дорослими, у спільних з ними діях і отриманні від них відомостей про навколишній. І, третя група - діти, які відчувають потребу в активних самостійних діях і в спілкуванні з дорослими.

При надходженні в дошкільний заклад плачуть в основному діти, яких можна умовно віднести до першої групи (потреба в спілкуванні тільки з близькими людьми). Вони глибоко переживають розлуку з близькими, так як досвіду спілкування зі сторонніми не мають, не готові вступати з ними в контакт.

Автор зазначає що, чим вже коло спілкування в сім'ї, тим довший відбувається адаптування дитини в дитячому саду. Занепокоєння, плаксивість зберігаються в поведінці їх досить довго. Сформований в замкнутих умовах сім'ї навик спілкування призводить до того, що дитина не може переносити наявний у неї досвід спільних дій з дорослими в нові умови, і це посилює її розгубленість .

Діти , умовно віднесені до другої групи, до надходження в дитячий сад набули досвіду спілкування з дорослими, які не є членами сім'ї. Це досвід спілкування з далекими родичами, з сусідами. Перебуваючи в групі, вони постійно спостерігають за вихователем, наслідують його діям, ставлять запитання. Він цілком замінює їм близьких членів сім'ї, від нього вони дізнаються, як діяти в тому чи іншому випадку, з тим чи іншим предметом .

У дітей третьої групи чітко виявляється потреба в активних самостійних діях і спілкуванні з дорослими.

Характерною особливістю дітей, які з великим трудом звикають до умов дошкільного закладу, є слабка сформованість дій з предметами, які здійснюються переважно на рівні маніпуляцій.Ці діти не вміють зосереджуватися на грі, малоініціативні у виборі іграшок, недопитливі. Навіть найменші труднощі викликають у них небажання грати, капризи. Такі діти не вміють налагоджувати ділові контакти і віддають перевагу емоційним.

Таким чином, можна зробити висновок, що поряд з гігієнічними заходами щодо зміцнення здоров'я, приведенням режиму дня у відповідність з умовами дошкільного закладу, повинна проводитися цілеспрямована робота з формування у дитини відповідної віку форми спілкування з дорослими і розвитку предметної діяльності.

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садку?

1. Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове, вийти зі звичного "сімейного кола".

2. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.

3. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

4. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

5. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Пам'ятка для батьків

1. Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.

2. Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу "Ну якщо не сподобається, то не будеш ходити у дитячий садок" дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

3. Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю "процедуру" на цікаву гру – це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозку дитини.

4. Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї "ділову форму спілкування" з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв'язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

5. Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком – це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Як підпотувати малюка до вступу в дитячий садок

Ваш малюк підріс і збирається йти в дитячий садок. Отже настав час розібратися, як же йому допомогти підготуватися до вступу в новий світ. Насамперед підготувати треба себе, шановні батьки. Бо призвичаєння малюка до умов дитячого садка- це складний, та досить тривалий процес. І ні в якому разі не можна

підганяти дитину, та поспішати самим. Акщо вас чекають на роботі, то краще привчати дитину до дитячого садка за 4-6 місяців до виходу на роботу.

Позитивне налаштування та поінформованість допоможуть вашій дитині побудувати правильне уявлення про дитячий садок. Нехай дитина знає як там

цікаво, весело, гарно.

Важливо забезпечити дитину фізіологічним комфортом. Перш ніж вести дитину в дитячий садок, варто ознайомитися з режимом, за яким живе та вікова

група, в яку піде ваша дитина. Аби уникнути таких проблем- коли дитині пропонують їсти, а вона ще не зголодніла, коли дитина вже хоче спати, а за розкладом

в садку тільки починається обід. Фізіологічний дискомфорт тягне за собою емоційні зриви, нервові перевантаження.

Аби дитині було легко адаптуватися до дитячого садка, ії треба привчати до самостійності. Дитина потрібна вміти використовувати деякі предмети, вміти

висловлювати особисті бажання і потреби. Не забувайте частіще заохочувати та підтримувати дитину в будь яких ії починаннях. Упевненість у своїх

можливостях відіграє не останню роль у позитивно-емоційному ставленні дитини до дитячого садка.

В дитячому садку дуже багато незнайомих дітей та дорослих, з якими ващій дитині потрібно буде соціалізуватися, тому важливо навчити дитину ще до

вступу в дитячий садок спілкуватися з іншими. Спілкування з ровесникаи- одне з найважливіших джерел розвитку дитини. Контакт між дітьми дають їм додаткові

враження, позитивні переживання, відкривають можливість продемонструвати свої вміння. Під час спілкування одне з одним у малюків налагоджуються і

удосконалюються спільні практичні і ігрові дії, формуються вміння співвідносити, узгоджувати свої дії. Батьки мають потурбуватися про росширення контактів

дитини з незнайомими дорослими, навчити ії встановлювати контакти з ними, щоб забезпечити позитивне ставлення малюка до працівників дошкільного

закладу.

Підтримуйте свою дитину добрими словами, міцними обіймами, будьте терплячими і ваша дитина обов'язково адаптується до дитячого садка.

Джерело:http://dnz337.edu.kh.ua/psihologichna_sluzhba/storinka_praktichnogo_psihologa/poradi_ta_rekomendacii_vid_praktichnogo_psihologa/

01.05.2023

Розвиваємо розум граючись. 

Сьогодні через шалений розвиток розважальних інтернет-ігор, діти припинили грати в прості розвивальні дитячі ігри. Здебільшого, дитина цікавиться лише комп’ютерними. Більшість хлопців та дівчат зовсім не вміють та не люблять гратися у жодні інші ігри, що розвивають пам’ять та мислення. Адже здебільшого дітей 5–7 років ніхто і не вчить правильно гратися!

Батькам зручно — посадив дитину за планшет, або телефон — і тиша, можна дихнути чи зробити щось. Ну, зізнайтеся, хто із сучасних батьків так не робив? Не забувайте, що дитячому мозку не завадить розминка в реальних іграх. Це вам не клацати по кнопках чи водити пальцем по екрану! Граючись в розвивальні ігри, дитина навчається мислити, добре тренує пам’ять. Тому грайтеся разом із сином чи донькою, любі батьки, вашому мозку також не завадять тренування. У які ігри краще гратися з дітьми?

Ігри, що розвивають пам’ять та мислення

Насправді розвивальні ігри батькам можна вигадати самостійно за своїм смаком, а це лише приклади, як саме можна організувати дозвілля дитини, як поєднати розваги з навчанням і водночас поліпшити пам’ять та мислення.

«Літери в кімнаті». Дитина має знаходити в кімнаті предмети та речі, що починаються на певну літеру. На аркуші слід написати в стовпчик 10 літер за абеткою, чи у довільному порядку, аби дитина записувала слова, що починаються на кожну написану літеру (наприклад: А — антена, К — квіти, Л — лампа, люстра). А потім, наприкінці гри, визначити, скільки усього написано слів на певну літеру.

Ця гра відразу поєднує тренування уваги (дитині спочатку важко знайти предмети на певну літеру, а потім процес набуває обертів), повторення цифр і підготовку руки до письма. Допоможіть дитині записати слова за складами, адже не всі діти ще вміють самостійно писати у 6 років. Увесь процес гри змушує дитину мислити!

«Яка марка машини?». Ця гра стане в пригоді більше для хлопчиків, але в неї залюбки грають і зацікавлені дівчатка. Суть її полягає в тому, що дитина спочатку з батьками розучує всі назви машин. Це можна зробити за допомогою інтернету, або ж придбати тематичний довідник. А потім на вулиці батьки запитують: «Яка це марка машини? А це?» Якщо дитина помиляється в назвах машин, тоді вдома повторює назви марок знову. Гру можна продовжувати протягом кілька днів, поки дитина не вивчить певний обсяг марок.

Ця гра добре тренує процес запам’ятовування, ознайомлює з новими словами, учить правильно вимовляти складні назви, розвиває уяву, міркування. Під час гри батьки можуть передати дитині свій досвід, розповісти про те, у якій державі, який саме автомобіль виготовляють, яка марка машини краще. Запитати, на що схожий певний брендовий знак, яка марка автомобіля більше подобається дитині.   Так малюк здобуде нові знання.

«Я знаю 5 предметів». Давня гра з м’ячем, під час якої необхідно відбивати його від підлоги та вголос на кожен удар називати по одному предмету. Усього потрібно назвати 5 назв будь-чого (5 предметів побуту, 5 назв тварин, 5 міст України, 5 жіночих імен, 5 назв квітів тощо). Грають приблизно так: «Я знаю 5 назв зимового одягу: шапка, шарф, шуба, куртка, рукавички!»  Далі інший гравець називає свої назви одягу, повторювати вже названі слова не можна. Той, хто повторює, або не може згадати більше слів — залишає гру. Ця гра стане в пригоді для групи дітей, хоча можна гратися в неї й вдвох.

Ця гра розвиває словниковий запас, спонукає мозок згадувати вже відомі дитині слова. Розвиває координацію рухів і вміння грати м’ячем, активізує процес мислення та розвиває швидкість думки. Адже під час удару м’яча об підлогу необхідно встигнути сказати слово, з’ясувати, до якої групи предметів воно належить та пам’ятати, що говорили інші, аби не повторюватися.

«Веселка». Ця гра розрахована на декілька днів. Щоранку з дитиною необхідно обирати колір, а упродовж дня спостерігати та запам’ятовувати, що за день побачив обраного кольору. У вечорі підрахувати та записати все. А потім разом обговорити, що вийшло. Наприклад, дитина за день побачила  червону машину, червоний капелюх, червону сумку та червону сукню. Необхідно записати на аркуші, назвати все. Поставити запитання:

— Ти пам’ятаєш, якої марки були машина?
— Хто йшов у червоному капелюсі?
— Як ти вважаєш, куди він йшов?
— Чи гарна була дівчинка в червоній сукні?
— Якого кольору в неї очі?
— Хто ніс червону сумочку?
— Як ти вважаєш, що містилося у сумочці?  

Ця гра розвиває пам’ять та уяву. Дитина починає припускати, розмірковувати, наприклад, що та навіщо могло бути у сумочці — дає цікаві відповіді. Упродовж дня спонукає дитину бути уважною, шукати певний колір усюди. Гра допомагає також бачити світ у різнокольорових відтінках.

Батьки, грайтеся в подібні ігри з дітьми! Тренуйте разом із дитиною свій розум, адже мислення потрібно розвивати в будь-якому віці.  

https://www.4mamas-club.com/porady/rozminka-dlya-dityachogo-rozumu-u-yaki-igri-gratisya-abi-rozvinuti-pamyat-ta-mislennya/

04.04.2023

РОЗМИНКА ДЛЯ ДИТЯЧОГО РОЗУМУ. У ЯКІ ІГРИ ГРАТИСЯ, АБИ РОЗВИНУТИ ПАМ’ЯТЬ ТА МИСЛЕННЯ?

         Сьогодні через шалений розвиток розважальних інтернет-ігор, діти припинили грати в прості розвивальні дитячі ігри. Здебільшого, дитина цікавиться лише комп’ютерними. Більшість хлопців та дівчат зовсім не вміють та не люблять гратися у жодні інші ігри, що розвивають пам’ять та мислення. Адже здебільшого дітей 5–7 років ніхто і не вчить правильно гратися!

Батькам зручно — посадив дитину за планшет, або телефон — і тиша, можна дихнути чи зробити щось. Ну, зізнайтеся, хто із сучасних батьків так не робив? Не забувайте, що дитячому мозку не завадить розминка в реальних іграх. Це вам не клацати по кнопках чи водити пальцем по екрану! Граючись в розвивальні ігри, дитина навчається мислити, добре тренує пам’ять. Тому грайтеся разом із сином чи донькою, любі батьки, вашому мозку також не завадять тренування. У які ігри краще гратися з дітьми?

Ігри, що розвивають пам’ять та мислення

Насправді розвивальні ігри батькам можна вигадати самостійно за своїм смаком, а це лише приклади, як саме можна організувати дозвілля дитини, як поєднати розваги з навчанням і водночас поліпшити пам’ять та мислення.

«Літери в кімнаті». Дитина має знаходити в кімнаті предмети та речі, що починаються на певну літеру. На аркуші слід написати в стовпчик 10 літер за абеткою, чи у довільному порядку, аби дитина записувала слова, що починаються на кожну написану літеру (наприклад: А — антена, К — квіти, Л — лампа, люстра). А потім, наприкінці гри, визначити, скільки усього написано слів на певну літеру.

Ця гра відразу поєднує тренування уваги (дитині спочатку важко знайти предмети на певну літеру, а потім процес набуває обертів), повторення цифр і підготовку руки до письма. Допоможіть дитині записати слова за складами, адже не всі діти ще вміють самостійно писати у 6 років. Увесь процес гри змушує дитину мислити!

«Яка марка машини?». Ця гра стане в пригоді більше для хлопчиків, але в неї залюбки грають і зацікавлені дівчатка. Суть її полягає в тому, що дитина спочатку з батьками розучує всі назви машин. Це можна зробити за допомогою інтернету, або ж придбати тематичний довідник. А потім на вулиці батьки запитують: «Яка це марка машини? А це?» Якщо дитина помиляється в назвах машин, тоді вдома повторює назви марок знову. Гру можна продовжувати протягом кілька днів, поки дитина не вивчить певний обсяг марок.

Ця гра добре тренує процес запам’ятовування, ознайомлює з новими словами, учить правильно вимовляти складні назви, розвиває уяву, міркування. Під час гри батьки можуть передати дитині свій досвід, розповісти про те, у якій державі, який саме автомобіль виготовляють, яка марка машини краще. Запитати, на що схожий певний брендовий знак, яка марка автомобіля більше подобається дитині.   Так малюк здобуде нові знання.

«Я знаю 5 предметів». Давня гра з м’ячем, під час якої необхідно відбивати його від підлоги та вголос на кожен удар називати по одному предмету. Усього потрібно назвати 5 назв будь-чого (5 предметів побуту, 5 назв тварин, 5 міст України, 5 жіночих імен, 5 назв квітів тощо). Грають приблизно так: «Я знаю 5 назв зимового одягу: шапка, шарф, шуба, куртка, рукавички!»  Далі інший гравець називає свої назви одягу, повторювати вже названі слова не можна. Той, хто повторює, або не може згадати більше слів — залишає гру. Ця гра стане в пригоді для групи дітей, хоча можна гратися в неї й вдвох.

Ця гра розвиває словниковий запас, спонукає мозок згадувати вже відомі дитині слова. Розвиває координацію рухів і вміння грати м’ячем, активізує процес мислення та розвиває швидкість думки. Адже під час удару м’яча об підлогу необхідно встигнути сказати слово, з’ясувати, до якої групи предметів воно належить та пам’ятати, що говорили інші, аби не повторюватися.

«Веселка». Ця гра розрахована на декілька днів. Щоранку з дитиною необхідно обирати колір, а упродовж дня спостерігати та запам’ятовувати, що за день побачив обраного кольору. У вечорі підрахувати та записати все. А потім разом обговорити, що вийшло. Наприклад, дитина за день побачила  червону машину, червоний капелюх, червону сумку та червону сукню. Необхідно записати на аркуші, назвати все. Поставити запитання:

— Ти пам’ятаєш, якої марки були машина?
— Хто йшов у червоному капелюсі?
— Як ти вважаєш, куди він йшов?
— Чи гарна була дівчинка в червоній сукні?
— Якого кольору в неї очі?
— Хто ніс червону сумочку?
— Як ти вважаєш, що містилося у сумочці?  

Ця гра розвиває пам’ять та уяву. Дитина починає припускати, розмірковувати, наприклад, що та навіщо могло бути у сумочці — дає цікаві відповіді. Упродовж дня спонукає дитину бути уважною, шукати певний колір усюди. Гра допомагає також бачити світ у різнокольорових відтінках.

Батьки, грайтеся в подібні ігри з дітьми! Тренуйте разом із дитиною свій розум, адже мислення потрібно розвивати в будь-якому віці.  

https://www.4mamas-club.com/porady/

02.03.2023

Булінг в дитячому садку - міф чи реальність

     Чи замислювалися ви, де беруть витоки комплекс жертви або потреба агресії стосовно інших. мало хто з батьків знає про булінг чи стикається з цим явищем в дитячому садку. Чому і як дитина дошкільного віку стає жертвою  булінгу?

Види булінгу в дитсадку

     Булінг (від англ. to bull - переслідувати) - свідома агресивна поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої.

     Булінг у ЗДО може проявлятися як психологічний або фізичний тиск.

     Часто діти застосовують і фізичний, і психологічний тиск на жертву. Наприклад, образи, приниження, ігнорування, непоступливість, погрози, побиття під час ігор.

Хто провокує булінг в дитсадку

     Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в дошкільному закладі можуть спровокувати дорослі. Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок. Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:

* педагог або помічник вихователя:

- зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;

- ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки;

- глузує із зовнішнього вигляду дитини;

- образливо висловлюється про дитину чи її батьків;

- проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;

* батьки або члени сім'ї:

- б'ють або ображають дитину вдома;

- принижують дитину у присутності інших дітей;

- проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;

- ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).

    Усі діти потребують підтримки дорослих - батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.

Як міняється поведінка дитини під час булінгу в ЗДО

     Дитина - жертва булінгу поводиться незвично. Якщо раніше вона охоче відвідувала дитячий садок, то тепер така дитина:

* вдома:

- не хоче одягатися вранці;

- шукає собі будь-яку справу вдома, аби не йти до дитячого садка;

- просить батьків забрати її із дитячого садка раніше;

- плаче, вигадує хворобу або в неї дійсно підвищується температура тіла, починають боліти голова, живіт;

- не контактує з однолітками у дворі;

- грає наодинці в парку;

* в дитячому садку:

- не бере участь у сюжетно-рольових та рухливих іграх, спільній самостійній художній діяльності тощо;

- усамітнюється при будь-якій нагоді;

- часто губить свої іграшки або речі;

- бруднить чи псує одяг;

- грає поламаними іграшками;

- відмовляється на користь іншої дитини від головної ролі в театралізації чи грі - не має друзів у групі.

     За матеріалами:  https://www.pedrada.com.ua/article/2625-bulng-v-zdo-mf-chi-realnst

Типові ознаки булінгу

- систематичність (повторюваність) діяння;

- наявність сторін — кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;

- наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу

          Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування — це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася — це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки систематично насміхаються, принижують, ховають та кидають речі дитини, штовхають, неодноразово нецензурно обзивають та б'ють — потрібно негайно діяти.

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

        Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину. Поговоріть з нею, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.

         Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації. Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування.

        Повідомте керівництво дошкільного закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання. Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

        У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні навчального закладу не вдається - повідомте поліцію.

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу

Втрутитися і припинити цькування — булінг не слід ігнорувати.

Зайняти нейтральну позицію в суперечці — обидві сторони конфлікту потребують допомоги.

Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.

Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.

Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання.

                             Що робити, якщо ваша дитина агресор

         Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.

Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.

Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.

Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями.  Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.

           Зверніться до психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини протягом дня — агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Яка відповідальність за вчинення булінгу

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Джерело: http://dnz52.rv.ua/index.php/tips-for-parents-raising-children.html

04.02.2023

Як боротись зі страхами в умовах війни.

Страх - абсолютно нормальна реакція, боятися в ситуації воєнних дій - природно.

Варто відрізняти наш страх в цих умовах, хай він і є "занадто" і "нездраво", від панічних атак і панічного розладу. Під час війни ми боїмося реальної загрози. Під час панічних атак ми боїмося відчуття страху, що виникає без об'єктивних причин. Боятися зараз - нормально. Страх мобілізує тіло і психіку, щоб ми могли максимально швидко діяти і рятуватися, вмикаючи режим "бий-біжи-завмри". Але страх, що зашкалює, заважає нам критично мислити і адекватно діяти, наражає нас на небезпеку замість того, щоб рятувати. Тож наша задача - опанувати страх, щоб діяти ефективно.

Не бійтеся свого страху. Це абсолютно нормально, що він вмикається. Ви можете його відчувати, і при цьому діяти ефективно. Ви можете боятися, і робити задумане. Ви можете боятися, і управляти своїм страхом. Страх - як хвиля, що накочується на берег, але вона завжди закінчиться.

Невизначеність і неможливість контролювати та планувати своє ж власне життя, сирени повітряної тривоги, обстріли – все це викликає страх за власне життя та життя свої близьких.

Фахівці дали декілька порад, що треба робити при стресі та як його зменшити:

·        Зосередитися на тому, що можете контролювати. У час коли наші плани руйнуються і ми не можемо нічого спланувати, важливо залишатися при чомусь стабільному.

·        Слідкувати за новинами, але без одержимих перевірок. Важливо розуміти, яка ситуація в країні, щоб знати як поводитися і чого очікувати. Та намагайтеся не перевіряти новини щохвилини – це підвищить панічні настрої й відчуття страху за себе та близьких.

·        Регулярно та правильно харчуватися. Слід дбати про запас поживних продуктів тривалого зберігання. Правильне харчування позитивно впливає на ваше психічне здоров’я, адже від спожитої їжі залежить те, як працює наш мозок.

·        Намагатися дотримуватися режиму сну. В тривожні часи воєнних дій і постійних загроз заснути може бути важко. Але не забувайте про таку ніби й тривіальну, проте важливу процедуру як сон.

·        Фізична активність. Навіть якщо ви переховуєтеся в укритті, можна прогулюватися по периметру чи на одному місці, робити мінімальні фізичні вправи. Це допоможе впоратися зі стресом, тривогою та панічними настроями, оскільки під час фізичного навантаження виділяється ендорфін.

·        Залишатися на зв’язку з близькими. Якщо почуваєтеся самотньо, не соромтеся зателефонувати навіть сусідам і гуртуватися разом.

·        Допомагати тим, хто цього потребує. Наприклад, можна займатися волонтерством та робити добрі справи – віддати речі першої потреби переселенцям, підтримувати українську армію фінансово.

Як вийти зі ступору?

Якщо ж ви від страху завмираєте і не можете поворухнутись, застрягаєте і "підвисаєте", спробуйте щось із цих порад, або все підряд.

• Помітивши, що ви завмерли, спробуйте поворухнути очима, язиком, пальцями. Це запустить роботу м'язів.
• Зробіть повільний видих, трохи скручуючись донизу. Зазвичай ми в таких станах хапаємо повітря, і забуваємо видихати.
• Використайте різкі запахи. Кава, кориця, цитрус, парфуми, навіть старі шкарпетки - щось, що має інтенсивний запах зможе швидко повернути вас з глибин внутрішнього світу і прострації в тут і тепер.
• Занурьте руки і обличчя в дуже холодну воду. Взагалі, різка зміна температури дуже швидко виводить з цього стану, тож можна зробити контрастне вмивання.

https://glavcom.ua/country/health/jak-boroti

https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-60604260

05.01.2023

Ігри для зняття напруги і стресу у дітей.

Доброго ранку, носик,

доброго ранку щічки, 

доброго ранку вушка,

доброго ранку шийка, 

доброго ранку плечики і т.д. — торкаємося  різних частин тіла, промовляючи слова (можливо,  цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу. 

Ліпка. Розминати тіло, як тісто, чи пластилін. 

Колобок. Спочатку "засипати" муки — пройтись  легкими рухами по всьому тілу, потім,"налити"  води — рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім  робимо колобок — дитина сидить, обійнявши  себе руками. А ми її обіймаємо за спинку.  Розкриваємо руки — колобок "випікся". 

Обійманці. Обійми мене, сильніше, ніж я. 

Призначити дитину головною по рахунку обіймів. 

Діду. Діду, де ти там, не морозь (щічки, носик, животик, ніжки...) нам — дорослий каже  слова,торкається до якоїсь своєї частини тіла.  Діти — називають її і також торкаються. Потрібно пройтись по всьому тілу. 

Орангутан. Стукати із криком "ЯЯЯЯЯ" себе по  грудній клітині, мов мавпа. 

Торкатися один одного "різними доторками" —  як зайчик, як змія, як лисиця хвостиком 

Сніговик. "Ліпимо" із тіла дитини сніговика.  Просимо напружити всі м'язи, наче він змерз.  А потім "гріємо сонечком" — а зараз вийшло  сонечко в сніговик тане. І дитина розслабляється.  

Очищення. Сонечко чи вода проходить  (із нашими торканнями) по тілу зверху донизу —  і змиває, освітлює все, що напружує, лякає,  заважає.  

Малювати на животику, спині різні букви чи  прості форми, а дитина має вгадати, що це. 

Будиночок. Ти Будиночок — це у тебе підлога, (ніжки)  стіни (проходимо по всьому тілу доторками),  дах — голівка. Ти в будиночку. (Можна покласти  руку на серце). 

Квітка чи дерево. Запитати у дитини, ким вона  хоче бути, якої квіткою, чи деревом. Торкнутися  стоп — (в тебе дуже міцне коріння, воно із землі  бере все, що потрібно для життя і міцно тримає  тебе.). Торкнутися боків (У тебе такий стрункий  сильний міцний гнучкий стовбур. Він може  зігнутися, може схилитися, але він ніколи не  зломається. Він витримає всі вітри та урагани).  Торкнутися голівки — (а це твоя крона —  красива, ніжна, соковита, сильна).  Ти — дерево Життя.  

Робимо масаж .

Рейки, рейки, шпали, шпали... 

Їхав поїзд із Полтави. 

Ось віконце відчинилось — 

Горошинки покотились. 

Йшли курчата, ціпу-ціпу, 

Дзьобали собі на втіху. 

А за ними гусенята 

Теж пощипують завзято. 

Далі йшла сім'я слонів, 

Тупали, аж гай шумів. 

От директор-молодець 

Стіл поставив і стілець 

Та друкує на машинці 

Лист малесенькій дитинці: 

«Люба доню! Рідна пташко! 

Висилаю жовту чашку, 

В неї сонячні бочки 

І на денці — крапочки». 

https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno-pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/

05.11.2022

"Вік впертості" або

"Кризу трьох років"

Криза трьох років – одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, а ви, вже трохи відпочивши від безсонних ночей, почали відчувати всю радість материнства (або батьківства), як раптом перед вами нове випробування – дитину як підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, в яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.

Що ж сталося з гарною дитиною? Чому вона "зіпсувалася" і чи зіпсувався взагалі? Щоб відповісти на ці питання, давайте спробуємо розібратися в суті і причини кризи трьох років. У чому її сутність? Що можна вважати нормальними проявами, що проходять з часом, а що дорослі приписують цьому віку "до купи"?

Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву - "семизір’я кризи трьох років". Як ви вже здогадалися, в нього входять 7 основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх у максимальному ступені вираженості, хоча, звичайно, частина з них (а може бути і всі) будуть слабко виражені у вашої дитини.

1. Негативізм.

Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки йде врозріз з тим, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться. На відміну від цього, негативізм – це реакція не на те, що ви пропонуєте, а фактично на вас (на дорослого) – на те, що це саме ви пропонуєте. Нерідко малюк і сам страждає від свого негативізму, адже йому іноді доводиться відмовлятися навіть від того, що йому хочеться, але що ви встигли йому запропонувати.

2. Упертість.

 Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це дуже треба, а просто "з принципу", просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не варто плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають "заручниками" своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, так як вже сказали своє "вагоме слово".

3. Норовистість.

      Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді "Та ну!" на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.

4. Свавілля.

Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за "дитячі" справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування в своїх власних силах.

5. Протест-бунт.

У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трьохлітка свариться з дорослими, знаходить конфлікти "на рівному місці". Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.

6. Знецінення.

Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом втрачається прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім'ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у промові дитини з'являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.

7.  Деспотизм.

У сім'ях, де виховується одна дитина, ця риса нерідко призводить до картини, яку можна назвати "маленький тиран". Дитина прагне проявляти деспотичну владу над оточуючими, користуючись для цього всілякими способами і намагаючись стати "господарем становища" в будь-якій ситуації. Наприклад, вона може не відпускати мати з дому, протестувати проти присутності батька на кухні, вимагати, щоб бабуся принесла фломастери з сусідньої кімнати і т.п. У сім'ях, де ростуть кілька дітей, деспотизм частіше виявляється у вигляді яскравих ревнощів, оскільки брати й сестри сприймаються як люди, з якими доводиться ділити "владу".

Тепер, коли ми обговорили, як виявляється криза трьох років, давайте спробуємо розібратися в причинах її виникнення.

По-перше, до 3 років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає "дослідником" оточуючого світу, в тому числі і своїх власних можливостей. Природним наслідком такого "дозрівання" стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як обмежень активності.

По-друге, вважається, що саме у віці трьох років "народжується" особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно "відокремлюється" від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза "Я сам" надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє "Я", малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.

По-третє, дорослим важливо пам'ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов'язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що пора багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є "революція знизу", що показує "верхам" неможливість жити за старими правилами.

Якими ж мають бути нові правила, які відповідають можливостям і потребам дитини? Як повинні поводитися батьки трьохліток, щоб не посилювати кризові прояви і випадково не закріпити їх у поведінці дитини ?

Отже, спробуємо розібратися з кожним зі складних для батьків проявів кризи:

1)     Що робити з негативізмом?

Перш за все – зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від "чужого" (навіть якщо воно батьківське). Пам'ятаєте фразу з пісні: "Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо ..." На жаль, будь-яка незміцніла істота, будь то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати "своє" і "не своє". Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини в своїх виховних цілях, ідучи від протилежного - наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.

2)     Як поводити себе з упертюхом?

Головне – не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, показує як народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої "ірраціональної" поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Думаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і "тримати своє слово", хай поки в настільки безглуздих проявах.

Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може бути, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами типу :"Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!" Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.

3)     Як приборкати норовливих?

Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам'ятаєте, як вам здавалося, що у вас все в житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви – інший і жити будете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?

Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини – процес дуже тривалий, так що можете вважати норовистість в 3 роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно – частина важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і займеться тим, чим хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй все те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав'язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.

4)     Як реагувати на свавілля?

Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.

По-перше, постарайтеся зробити свій будинок максимально безпечним для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до 3 років, ще з того часу, коли дитина почала ходити. По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.

По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чому його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть все за нього. Нехай з кожним днем додається справ, з якими воно може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.

По-четверте, коли малюк явно хоче зайнятися не своєю справою (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення в ігрову діяльність. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу і дитина обов'язково зможе "по правді" працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це - тренування.

5)     Як поводитися під час сварок?

Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: "Ти зараз сердишся на тата?" або "Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?" і т.п. Таким чином ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І, нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу і т.п., виходячи з ситуації і місця.

6)     Що робити зі знеціненням?

Більше за все в таких ситуаціях батьків зазвичай хвилює не те, що все старе знецінюється, а те, що купуються нові цінності не так швидко. Що ж, зруйнувати завжди легше, ніж створити, і часу на це потрібно менше. Але, якщо розвиток вашого малюка йде нормально, то скоро з'являться нові речі й люди, якими дитина буде дорожити. Так що не хвилюйтеся і дайте синові або дочці трохи побути таким "юним Базаровим". Коли ви відчуєте, що всі бунтарські прояви вже не мають колишньої могутності і що "розвінчана" дійсність вже в тягар самій дитині, то можете спробувати почати пропонувати їй щось нове. Наприклад, самостійно вибрати іграшку в магазині або мультфільм у відео прокаті, знайомте його з новими людьми і т.д.

7)     Як будувати своє життя з маленьким тираном?

Деякі батьки, намагаючись уникнути зайвих конфліктів в сім'ї, намагаються в усьому поступатися дитині й підкорятися її бажанням усе своє життя. Але питання в тому, як довго це може тривати, адже з доброї волі люди (у тому числі діти) рідко відмовляються від влади. А терпіння батьків не безмежне. Тому краще відразу розумно обмежувати дитину, даючи багато свободи, щоб розпоряджатися своїм часом і силами, але не часом і бажаннями інших членів сім'ї.                

    Важливо навчитися відділяти справжні потреби дитини від тих, які, скоріше, є проявами її бажання контролювати інших. У другому випадку слід м'яко, але суворо вміти говорити дитині "ні", підкреслюючи, що дії інших у цьому випадку ніяк їй не шкодять, а значить, батьки (або інші дорослі) мають право зробити так, як їм хочеться.

 Джерело:https://dnz19sumy.jimdofree.com/%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2/%D1%84%D0%B0%D1%85%D1%96%D0%B2%D1%86%D1%96-%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D1%82%D1%8C/%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B0-%D1%82%D1%80%D1%8C%D0%BE%D1%85-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2/

03.10.2022

Як діяти, якщо у дитини істерика.

Намагайтеся побачити не істерику, а те, що її спровокувало. Якщо зрозумієте мотивацію дитини, буде легше зберегти власний спокій. Не варто з опалу «виховувати» криком, особливо на очах у сторонніх людей. Важливо розставити пріоритети: психологічне здоров’я дитини важливіше думки оточуючих. Будьте з дитиною заодно. Засуджуючі репліки або погляди – це ознака емоційної незрілості дорослих або відсутності толерантності суспільства до дітей.

Як заспокоїти дитину: присядьте на її рівень, подивіться в очі. Поглядом, рухами, мімікою показуйте, що розумієте і приймаєте її сльози. Не питайте малюка про його почуття — в ранньому віці дитина не знає як називати свої емоції, зайві питання можуть тільки розпалити істерику. Озвучте самі: «ти зараз злий / тобі прикро / сердишся». Говоріть щиро, спокійним тоном, малюк відчує це.

Коли дитина подивиться в очі або почує вас, зафіксуйте контакт. Продовжуйте говорити, демонструйте прийняття: “Я розумію тебе, це так прикро!», Спробуйте обійняти дитину. Так ви дасте зрозуміти, що готові розділити горе разом з нею і вам можна довіряти.

Дайте можливість плакати і скаржитися стільки, скільки буде потрібно. При цьому підтримуйте словесно, обіймайте, проявляйте ніжність. Плануючи спільні прогулянки або поїздки, залишайте невеликий резерв часу для такого випадку. Продумайте запасний варіант дня, щоб не панікувати у критичній ситуації. Якщо у дитини істерика, обов’язково приділіть цьому увагу.

Під час ваших обіймів і співчуття, дитина може вимагати заборонене. Спокійно повторіть правило, а далі продовжуйте співпереживати. Щоб у майбутньому істерики виникали рідше, будьте послідовні у своїх рішеннях. Не встановлюйте правила, які не зможете реалізувати. Намагайтеся дотримуватися обіцянок.

Цілуйте, обіймайте, всіма можливими способами тіште, проявляйте любов і підтримку (тільки якщо дитина не відштовхує). Згодом ви відчуєте, що діє найкраще. Якщо малюк цурається контакту, значить у дитини порушено довіру до вас. Прислухайтеся до дитини, контактуйте на комфортному для неї рівні.

Якщо дасте малюкові достатньо часу прийняти те, що його засмутило, підтримаєте в цей момент, він заспокоїться. Після емоційного сплеску стане урівноваженим, відчує енергію і бажання щось робити. Негативні емоції будуть прожиті разом, дитина відчує себе у безпеці поряд із вами.

Дотримуючись цих правил, ви можете навчити дитину екологічно виражати емоції, зміцнивши довіру між вами. Крім розуміння того, що робити, якщо у дитини істерика, потрібно мати на це внутрішні ресурси. Якщо впоратися зі злістю важко, ви відчуваєте моральне виснаження або роздратування, курс про дитячі істерики і батьківську агресію допоможе відновити сили, щоб налагодити здоровий контакт з дитиною. Адже ефективність рекомендацій залежить від того, наскільки міцні між вами відносини.

Чим міцніша довіра дитини до вас, тим простіше буде спілкуватися з нею у старшому віці. Дитячі істерики після 7 років – це сигнал до того, щоб переглянути стиль виховання, знайти причини всередині сім’ї. У цьому вам може допомогти психолог дитячо-батьківських відносин. Щоб не підривати батьківський авторитет і переконатися у компетентності психолога, краще особисто попрацюйте з ним. Діти шукають проблему в собі, тому несподіваний візит до фахівця може травмувати. Більшість труднощів вирішуються на рівні дорослих, головне – щиро любити і вірити в своїх дітей.

https://sychynska.com/shho-robyty-yakshho-u-dytyny-isteryka/

01.09.2022

Подолання тривоги у батьків та дітей під час війни.

Війна привносить у життя багато змін, невизначеності та непередбачуваних обставин. Типовою реакцію на це є тривога. Вона характерна і для батьків, і для дітей. Тривала ситуація невизначеності переростає у нав’язливий тривожний стан, що порушує функціонування, здатність до усвідомлення та оцінювання реальності, наслідком якої є зниження якості життя.

Турбота про себе і про дітей у такому стані вкрай важлива. Пояснимо, чому. Діти відчувають занепокоєння дорослих і починають сприймати ситуацію невизначеності як загрозу, з якою дорослі не можуть впоратися. А батьки намагаються приховати свій стан і заспокоїти таким чином дітей, які помічають невідповідність між тим, що дорослі говорять, і тим, як своїми почуттями та діями вони реагують на те, що відбувається.

Почуття тривоги сигналізує людині про потребу усвідомлення небезпеки і необхідність змін. Однак, коли людина втрачає межу між реальною та імовірною небезпекою, уявні ситуації змушують її розглядати найгірші сценарії їхнього розвитку. Тож вкрай важливо помічати у себе ознаки тривоги та вчасно налагоджувати свій стан.

Пам’ятаймо: стабільний стан батьків — основа стабільного стану дітей.

Сигнали тривалої тривоги:

·  постійне внутрішнє напруження та ускладнене розслаблення;

·  порушення сну, жахливі сновидіння;

·  постійна м'язова напруга, головний біль, функціональний розлад кишківника тощо як наслідки переживань, а не ознаки захворювань тіла;

·  надто часте чи надмірне вживання їжі або відмова від неї;

·  низька концентрація уваги;

·  постійна дратівливість;

·  руйнування стосунків;

·  занурення в себе;

·  очікування небезпек або поразки;

·  панічні атаки;

·  сприйняття нового як загрози.

Як навчитися керувати своїми станами:

·  Складіть перелік негативних переконань. Оцініть значущість кожного за шкалою від 0 до 10. Замініть їх на позитивні.

Негативне переконання:
Я нічого не вмію і у мене не вийде адаптуватися на новому місці.

Значущість: 9

Позитивне переконання:
Я маю гарну освіту і досвід. Якщо я докладу зусиль — здійсню все заплановане.

·  Прислухайтесь до свого тіла. Відчуйте, де воно розслаблене, а де — напружене. Глибоко вдихніть, уявляючи, як через подих сповнюєтесь спокоєм і розслабляєтесь. Через видих мовби виштовхніть з тіла всю напругу, а з нею і тривогу. Фізичні вправи для напруження та розслаблення м’язів також нададуть снаги.

·  Знайдіть свою опору. Подумайте, кого з оточення можете просити про допомогу, яке заняття відвертає вашу увагу, що заспокоює. Це — ваш ресурс.

·  Діти чутливі до станів дорослих. Вони можуть запитувати про ваші переживання, реагувати на них та заспокоювати вас. Не приховуйте своїх почуттів і станів. Не кажіть, що все нормально. Зізнавайтеся в занепокоєнні. Кажіть, що шукаєте правильні рішення. Запевніть, що неодмінно впораєтеся з проблемою.

·  Допоможуть також добрі звички, режим дня, нові ритуали і традиції. Це як контроль над власним життям, що формує відчуття передбачуваності подій і вашу спроможність сприймати їх відповідно до реалій.

Як проявляється тривога у дітей?

Виявити у дитини тривожність допоможуть спостереження за змінами в її поведінкових проявах.

Ознаки тривоги:

·      швидка втомлюваність;

·      труднощі у зосередженні та концентрації уваги;

·      порушення засинання і неспокійний сон;

·      втрата апетиту або його посилення;

·      вологі або холодні долоні чи ступні;

·      постійне занепокоєння чи напруження, поява нових страхів;

·      очкування імовірних негативних ситуацій та розмови про них;

·      постійний плач чи надмірна плаксивість;

·      надмірна прив’язаність до батьків і занепокоєння щодо них, страх залишатися на самоті;

·      нав’язливі дії (часте миття рук, перевірка, чи зачинені двері, небажання полишати будинок тощо);

·      тілесні реакції (сіпання ока, дрижання тіла, інше).

Причини підвищення тривожності у дітей і дії батьків:

1.   Постійна тривожність батьків і напружена атмосфера в родині провокує перейняття дитиною від дорослих нездорової форми реагування навіть на звичайні події життя. Контролюйте себе!

2.   Брак інформації або її невірогідність підвищують тривожність дитини. Спостерігайте та аналізуйте, що дитина читає, які передачі дивиться, з ким спілкується, які емоції відчуває. За потреби розумно обмежуйте її інформаційний простір. Контролюйте джерела інформації!

3.   Авторитарний стиль виховання руйнує здорові стосунки в родині. Щоб розуміти, як діти інтерпретують події, обговорюйте їх та доступно пояснюйте все, що відбувається. Відкрийтеся для спілкування!

Як допомогти дитині впоратися з тривогою:

·      Обіймайте і приймайте обійми.

·      Забезпечте щоденну стабільність дотриманням режиму дня, традицій, ритуалів. Усі зміни обговорюйте заздалегідь.

·      Навчіть дитину за допомогою шумних видихів позбавлятися напруги. Допоможіть уявити, ніби так вона виштовхує її з тіла. Доберіть і виконуйте разом вправи на розслаблення.

·      Зробіть дозвілля корисним: гуляйте на свіжому повітрі, майте регулярні фізичні навантаження, організуйте творчу діяльність.

·      Довіряйте дитині. Зважайте на її думки. Приймайте поради. Пояснюйте, на що вона може впливати, а що вирішують лише дорослі.

·      Про те, що ви поруч, можна говорити без обмежень.

·      Спілкуйтеся постійно. Обговорюйте все, що робитимете разом і окремо. Оцінюйте день, що минув. Діліться почуттями. Плануйте наступний день і майбутнє. Завершуйте розмови оптимістично.  

Джерело: https://www.unicef.org/ukraine/stories/if-anxiety-of-the-unknown-does-not-leave

01.08.2022

Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ                                                                       СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.

Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

ЩО РОБИТИ ДОРОСЛИМ, ЩОБ ЗАСПОКОЇТИ І ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Як дорослим заспокоїти себе – читайте далі в підрозділі про дії під час панічної атаки.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок. 

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки,  рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

• покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю 
• потерти кінчик носу
• надавити не сильно на очні яблука з двох боків
• якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді
• сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота
• змащувати губи, полоскати рот водою
• витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини
• подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо
• розтерти тіло
• розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки 
• покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються
• розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

• Обіймайте дитину, жартуйте з нею. 
• Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким. 
• Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.
•  Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що

необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному.

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа,  уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно  дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити  в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному. 

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому

дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути

КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ

Національна психологічна асоціація з початком військових дій силами небайдужих людей зібрала психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися за допомогою до центру – треба заповнити анкету.

Бот першої психологічної допомоги із порадами психологічної підтримки для себе та щоб підтримати інших.

Також Міністерство освіти і науки України з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі о 13.00 та 20.00 тут .

Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій “Розкажи мені”, створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Телеграм-канал “Підтримай дитину”, який запустили педагоги та дитячі психологи за підтримки Міністерства освіти і науки. На цьому каналі – рекомендації, ігри та розвиваючі вправи, завдання для артикуляційної гімнастики, аудіоказки, які можна виконувати у сховищі, вдома чи під час евакуації.

Національна гаряча лінія для дітей та молоді зібрала контакти психологів та психотерапевтів, котрі готові надавати безоплатні консультації.

Також корисні джерела:

• поради швидкої допомоги з кризового реагування від Світлани Ройз у ситуації розгубленості, під час панічних атак, під час стресу та паніки, якщо шок у людини поруч (миготові (1).jpg);

• психологічна турбота від Світлани Ройз – добірка відеороликів на сайті МОН;

• рекомендації з психологічної допомоги від МОЗ;

• від національної гарячої лінії для дітей та молоді Громадської організації «Ла Страда-Україна» рекомендації щодо того, як допомогти дитині впоратися зі стресом, розроблені завдяки підтримці Child Helpline International та NATAL Israel;

• поради для дорослих про те, як зберігати свій ресурс, створені в межах «Проєкту «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» ГО «Ла Страда-Україна» за фінансової підтримки UNICEF Ukraine та уряду Німеччини;

• посібник першої психологічної допомоги (посібник з допомоги (1)) для працівників на місцях щодо того, як надавати підтримку людям одразу після надзвичайно стресових подій. Він призначений для тих, хто має можливість надавати допомогу людям, які пережили надзвичайно стресову ситуацію. Посібник створений Всесвітньою організацією охорони здоров’я із наданим правом перекладу та публікації
видання українською мовою Міжнародному медичному корпусу.

Бережіть себе та людей поруч. Зараз важливе кожне добре та тепле слово підтримки.

Щиро дякуємо професіоналам-психологам, які допомагають батькам та дітям зберігати впевненість і спокій у ці складні часи та за матеріалами і порадами яких створена і розповсюджена ця публікація, зокрема Світлані Ройз, Любові Найдьоновій, Катерині Гольцберг, Вікторії Горбуновій.

Цей матеріал підготовлений в межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ).

Джерело: https://eo.gov.ua/yak-pidtrymaty-ta-zaspokoity-dytynu-pid-chas-viyny/2022/02/28/